Абдул Рахман аль-Ар'яні
Абдул Рахман аль-Ях'я Ар'яні (араб. عبد الرحمن الأرياني; 1908 — 14 березня 1998) — єменський військовик і державний діяч; другий президент Єменської Арабської Республіки.
| Абдул Рахман аль-Ар'яні араб. عبد الرحمن الأرياني | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 5 листопада 1967 — 13 червня 1974 | |||
| Попередник: | Абдалла ас-Саляль | ||
| Наступник: | Ібрагім аль-Гамді | ||
| |||
| 5 жовтня 1963 — 10 лютого 1964 року | |||
| Попередник: | Абдул Латіф Дайфалла | ||
| Наступник: | Хассан аль-Амрі | ||
| Народження: |
10 червня 1910 Q16127905?, Al Qafr Districtd, Ібб, Ємен | ||
| Смерть: |
14 березня 1998 (87 років) Дамаск, Сирія | ||
| Країна: | Єменське Мутаваккілітське Королівство і Єменська Арабська Республіка | ||
| Релігія: | іслам | ||
Життєпис
Народився у селі Ар'ян 1908 року. Його батько був головним суддею Єменського Мутаваккілітського Королівства та видатним знавцем шаріату, його мати займалась доброчинністю. Освіту здобував у рідному селі, де навчався до 16 років, після чого поїхав до Сани навчатись у школі шаріату, де здобув релігійну освіту. Кілька років працював імамом суду (до 1937), потім отримав пост судді[1].
За часів монархії був лідером опозиційної групи «аль-Ахрар»[2]. Обіймав посаду міністра релігійних пожертв у першому національному уряді Північного Ємену та був цивільним службовцем[2]. Активно виступав проти монархів Ємену, беручи участь у діяльності опозиційної групи «аль-Ахрар» («Свобода»), що прагнула досягнути встановлення республіканського устрою. У лютому 1948 року брав участь у «конституційній революції» руху «Вільний Ємен» проти короля-імама, спрямованій на встановлення конституційної монархії, а після її провалу був засуджений до 5 років ув'язнення.
1954 року отримав місце у Верховному шаріатському суді. 1955 року за свою антимонархічну діяльність в «аль-Ахрар» був засуджений до смертної кари, однак за кілька хвилин до страти отримав відстрочку від короля-імама Ахмада. Був ув'язнений, де пробув 7 років до падіння монархії та перемоги революції. Загалом в ув'язненні провів близько 15 років до свого остаточного звільнення 1962 року[2].
Після революції 26 вересня 1962 року отримав посаду міністра у справах релігії. Потім обіймав посади міністра юстиції, заступника прем'єр-міністра, члена Ради революційного командування, члена Президентської ради. Від 5 жовтня 1963 до 10 лютого 1964 року — віце-президент і голова Виконавчої ради ЄАР (прем'єр-міністр). У 1964—1965 роках був членом Політбюро ЄАР, заступником прем'єр-міністра, членом Президентської ради[3].
5 листопада 1967 року став президентом країни, доклав основних зусиль до примирення монархічних і республіканських кіл. Різко засуджував втручання Єгипту й Саудівської Аравії до внутрішніх справ Ємену, особливо — допомогу республіканцям.
1970 року досягнув національного примирення з прибічниками королівської влади та встановив формальні відносини з Саудівською Аравією. 1972 року досягнув попередньої згоди з Південним Єменом щодо об'єднання двох частин країни, на базі якої відбулось об'єднання двох держав 1990 року. За часів його правління відбулись перші в історії країни парламентські вибори, а також було ухвалено першу конституцію[3].
Добровільно пішов у відставку 13 червня 1974 року, щоб уникнути кровопролиття за умов кризи, що зростала. У подальшому жив у Сирії, де й помер 1998 року у віці 89 років[2].