Абе Кобо

Абе народився в Токіо 7 березня 1924 року. Його справжнє ім'я Кіміфуса («Кобо» — це від вимовленого по-китайськи «Кіміфуса»). Дитинство і юність Абе провів в Маньчжурії, де його батько працював на медичному факультеті Мукденського університету. У 1943 р., у розпал війни, за наполяганням батька він їде в Токіо й вступає на медичний факультет Токійського імператорського університету, але через рік повертається в Мукден, де стає свідком поразки Японії у війні[3].

У 1946 р. Абе знову їде до Токіо, щоб продовжити освіту, але не вистачає грошей, та і лікарем він ставати не дуже хотів. Проте в 1948 р. Абе закінчує навчання і отримує диплом. Не пропрацювавши лікарем й дня, він обирає літературний шлях. До того часу відносяться його ранні твори, в яких втілені враження його дитячих років від перебування в країні іншої культури, — «Дорожній знак в кінці вулиці» (1948) та інші. Одружився Абе, будучи студентом, його дружина — художник і дизайнер по професії — ілюструвала обкладинки до багатьох його творів[3].

У 1951 р. вийшла повість Абе «Стіна. Злочин S. Карми», що принесла письменнику літературну популярність і удостоєна вищої в Японії літературної премії — премії Акутагави. Надалі Абе Кобо розширив повість, додавши ще дві частини: «Борсук з Вавилонської вежі» та «Червоний кокон». Невлаштованість, самотність особистості — ось лейтмотив «Стіни». Ця повість визначила письменницьку долю Абе.

Як кожна молода людина його покоління, він пережив захоплення політикою, був навіть членом японської Компартії, з якої вийшов на знак протесту проти введення радянських військ в Угорщину. Відійшовши від політики, Абе цілком віддався літературі і створив твори, які принесли йому світову популярність. Опублікування «Четвертого льодовикового періоду» (1958), що з'єднав в собі риси наукової фантастики, детективного жанру і західноєвропейського інтелектуального роману, остаточно зміцнило становище Абе в японській літературі. Всесвітню славу принесли письменнику що з'явилися один за одним романи «Жінка в пісках» (1962), «Чуже обличчя» (1964) і «Спалена карта» (1967). Після їх появи про Абе заговорили як про одного з тих, хто вершить долі не тільки японської, але й світової літератури. Ці романи Абе займають центральне місце в його творчості. І за часом створення, і за змістом до них примикають романи «Людина-коробка» (1973), «Таємне побачення» (1977), «Вишневий ковчег» (1984)[3].

Одним з найважливіших моментів, які визначили його літературні, та й життєві, позиції, було прекрасне знання світової літератури, в тому числі російської. Він писав:

Ще в шкільні роки я був зачарований творчістю двох гігантів російської літератури — Гоголя і Достоєвського. Я прочитав майже все написане ними, і не один раз, і зараховую себе до їх учнів. Особливо великий вплив зробив на мене Гоголь. Переплетіння вигадки і реальності, завдяки чому реальність постає гранично яскраво і вражаюче, з'явилося в моїх творах завдяки Гоголю, який навчив мене цього[3]

.

Абе Кобо був не просто літератором, він уславився, як людина різноманітних здібностей та обдарувань, чудово розумівся в класичній музиці, був мовознавцем, фотографом, драматургом, і сценаристом[3].

Його п'єси «Чоловік, що перетворився на палицю» (1957), «Привиди серед нас» (1958) та інші переведені на багато мов світу. Одинадцять років — з 1969-го по 1980 р. — Абе Кобо володів і керував своєю власною студією. За ці роки він як режисер поставив безліч вистав, таких, наприклад, як «Рибка-фальшивка», «Чемодан», «Друзі» та ін. Крім того, що трупа акторів під керівництвом Абе з тріумфом виступала в Японії, вона здійснювала турне по США і Європі, причому також з неймовірним успіхом. Багато романів Абе екранізовано[3].

Письменник вів замкнутий спосіб життя, друзів не мав, не підпускав до себе сторонніх людей, не любив журналістів. Проживав самотньо у відокремленому котеджі в районі гірського курорту Хаконе. Він сам зізнавався:

Не люблю людей. Я один. І перевага моя в тому, що на відміну від багатьох я добре це розумію[3].

У 1992 році письменник був одним з кандидатів на Нобелівську премію з літератури. Але несподівана смерть 12 січня 1993 року позбавила його цієї нагороди[3].

• Романи «Дорожній знак в кінці вулиці» (1948), «Стіна. Злочин S. Карми», «Жінка в пісках» (1962), «Чуже обличчя» (1964), «Спалена карта» (1967), «Людина-коробка» (1973);
• драми;
• кіносценарії.

• Кобо Абе. Спалена карта: роман / Перекл. з яп. І. Дзюб; Післямова О. Лєнік. — Київ, Молодь, 1969. — 205 С.
• Кобо Абе. Людина-коробка: роман / Перекл. з яп. І. Дзюб; Післямова В. Гривнін. — «Всесвіт», 1975, №6. — С. 3—59.
• Жінка в пісках. Чуже обличчя. Спалена карта: Романи / Перекл. з яп. І. Дзюба; Передм. М. Федоренка. — Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1988 р. (Серія «Зарубіжна проза ХХ століття»)
• Жінка в пісках. Чуже обличчя / К. Абе ; пер. І. Дзюба ; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Х. : Фоліо, 2008. - 347 с. - (Японська література). - ISBN 978-966-03-4389-4
• Жінка в пісках: Роман / Перекл. з яп. та післям. І. Дзюба. Київ, Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004 р. (Серія «Зарубіжна класика»)

• Абе, Кобо // ВУЕ
• Абе Кобо // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — А — К. — С. 8-9. — ISBN 966-692-578-8.

• Абе Кобо (рос.) — бібліографія на сайті Лабораторія фантастики