Агульяс (плато)

Плато Агульяс океанічне плато, розташоване на південному заході Індійського океану приблизно за 500 км на південь від Південної Африки.[1] Це залишок південно-східноафриканської великої трапової провінції (англ. Large igneous province, LIP), яка утворилася 140 — 95 Ma біля трійника, коли Гондвана розпалася на Антарктиду, Південну Америку та Африку. Плато сформувалося 100 — 94 Ма разом із височиною Північно-Східна Джорджія та височиною Мод (нині розташовані поблизу Фолклендських островів та Антарктиди відповідно), коли регіон перетинала гаряча точка Буве.[2][3][4]

плато на мапі

Геологія

Історія досліджень

Плато Агульяс є однією з ключових структур при реконструкції руйнації Гондвани. Вперше було нанесено на карту в 1964 р. (тобто частиною того, що стане картою Гізен-Тарпа океанічного дна світу, нарешті опублікованої в 1977 р.), але його склад кори, палеопозиція та геологічне походження залишалися не дослідженими протягом десятиліть[1][2]

Межа між земною корою та мантією (поверхня Мохоровичича) піднімається з 25 до 15 км між банкою Агульяс (на південь від Південної Африки) та проходом Агульяс (на південь від берега), типовим переходом континент-океан. Прохід Агульяс складається з океанічної кори віком 120—160 Ма, тоді як плато Агульяс віком 100-80 Ма та піднімається на 2,5 км над навколишнім дном океану, тоді як поверхня Мохо опускається на 20-22 км нижче нього.[5]

Морфологія фундаменту під північчю плато не є постійним, що свідчить про океанічне походження. Але фундамент під півднем плато є рівним, що трактується як свідчення можливого континентального походження. Буріння Ocean Drilling Program на височині Північно-Східна Джорджія[6] (північний схід від Південної Джорджії показало, що плато Агульяс і височина формуються разом і повинні мати океанічне походження[2]. Деякі дослідники, тим не менше, залишалися впевненими, що плато хоча б частково має континентальне походження[7] Протягом кількох десятиліть аналіз даних геоїду, MAGSAT, гравітаційних та магнітних аномалій, зібраних на плато, використовувався як аргументи як для океанічного, так і для континентального походження.[2]

Uenzelmann-Neben, Gohl & Ehrhardt, 1999 нарешті змогли представити сейсмічні докази, які показали, що плато Агульяс — це велика магматична провінція (LIP), повністю утворена з океанічної кори[8].

Велика магматична провінція

Плато Агульяс — центр масштабного вулканізму, який розпочався у морі Лазарева (сьогодні біля Антарктиди) з утворенням базальтів Кару 184 Ма[9]. Цей процес продовжувався утворенням Мозамбіцького хребта (MOZR) — плато Агульяс, 140-95 Ма. Це утворення збігається з утворенням плато Кергелен[10]. MOZR утворено 140—122 Ма і, мабуть, досягло максимального рівня близько 120 Ма, тоді як зона спредінга між Африкою та Антарктидою знаходилася під її східним краєм.[4]

Південний Атлантичний океан розпочав відкриваття 130 Ма, коли Фолклендське плато рухалося на захід уздовж того, що перетворювалося на зону розлому Агульяс-Фолкленд (AFFZ). Услід за Фолклендським нагір'ям, під час крейдової геомагнітної інверсії, спочатку сформувалася долина Натал, потім басейн Транскей, процес завершився 90 Ма[11]

Процес продовжився формуванням плато Агульяс — височина Північно-Східної Джорджії — Мод LIP (AP-NEGR-MR LIP або LIP Південно-Східної Африки) наприкінці раннього крейдяного періоду (100 Ма).[12]. AP-NEGR-MR LIP утворився, коли регіон пройшов через точку Буве. близько 94 Ма основне виверження закінчилося, і спредінг морського дна відірвало NEGR та MR від АР. До цього поділу AP-NEGR-MR LIP складався з 1,2 × 106 км² океанічного плато.[4]

MOZR і AP сьогодні з'єднані височиною Транскей, яка здіймається на 500—1000 м над ложем океану. Вважається, що ця височина є результатом безперервного, але зменшеного вулканізму протягом періоду 20 мільйонів між утворенням MOZR-AP LIP та AP-NEGR-MR LIP.[4]

Вулканічні шари на півдні плато Агульяс, згодом перекриті відкладеннями, в яких сліди суб-ареальних або мілководних морських ерозій свідчать про те, що плато було трохи нижче рівня моря.[13]

Південна Африка пережила два періоди ерозії та денудації в період ранньої та середньої крейди. Рушійні сили цих подій недостатньо зрозумілі, але обидва періоди збігаються з формуванням LIP: перший період (130—120 Ма) збігається з початковими етапами розпаду Гондвани, а другий період (100-90 Ма) з формування LIP Агульяс. Ці дві події призвели до мезозойського підняття півдня Африки[14]

Океанографія

Антарктичні придонні води (англ. Antarctic bottom water, AABW) течуть на північний схід у басейн Транскей, через прохід Агульяс та південний край плато Агульяс. Потім AABW впадає у Мозамбіцьку котловину. Палеоцеанографічні дані свідчать про наявність прото-AABW під час олігоцену (34-23 Ма), і що прото-AABW зазнав збільшення потужності 15 Ма і було відхилено на південь внаслідок збільшення потужності Північноатлантичних глибинних вод (NADW). NADW тече на північ від плато Агульяс через прохід Агульяс у котловину Транскей, де розгалужується на дві частини — в долину Натал та Індійський океан[15]

Антарктичні проміжні води (AAIW) беруть свій початок на водній поверхні навколо Антарктиди і течуть на північ до Індійського океану. На глибинах 1500 м течуть на захід уздовж африканського східного узбережжя та банки Агульяс, а потім відбиваються назад на схід через плато Агульяс в Індійський океан[15]

Течія Агульяс, західна пригранична течія Індійського океану, різко відбивається в Індійський океан на південний захід від Південної Африки і стає Зворотною течією Агульяс. Над плато Агульяс зворотний струм утворює велику північну петлю, щоб обійти його.[15]

Примітки

  1. Uenzelmann-Neben, Gohl & Ehrhardt, 1999, Introduction and Data Acquisition, p. 1941
  2. Gohl & Uenzelmann, 2001, Introduction
  3. Gohl & Uenzelmann, 2001, Abstract
  4. Gohl, Uenzelmann-Neben & Grobys, 2011, Timing and extent of Large Igneous Province formation, pp. 384-385
  5. Stankiewicz & de Wit, 2013, 1.6. Oceanic crust, p. 683
  6. Ciesielski & Kristoffersen, 1988
  7. Tucholke, Houtz & Barrett, 1981, Discussion, p. 3800; Ben-Avraham, Hartnady & le Roex, 1995, Abstract
  8. Uenzelmann-Neben, Gohl & Ehrhardt, 1999, Abstract, p. 1941
  9. König & Jokat, 2010, Fig. 16; Conclusion, pp. 177-178
  10. Gohl, Uenzelmann-Neben & Grobys, 2011, Abstract
  11. Uenzelmann-Neben & Huhn, 2009, Geological background pp. 65-66
  12. Parsiegla, Gohl & Uenzelmann-Neben, 2008, Fig. 12
  13. Uenzelmann-Neben, Gohl & Ehrhardt, 1999, Conclusions, pp. 1943-1944
  14. Tinker, de Wit & Brown, 2008, Regional implications and discussion, p. 90
  15. Uenzelmann-Neben & Huhn, 2009, Oceanographic setting, pp. 66-67; Uenzelmann-Neben et al., 2011, Geological and Oceanographic Background, p. 451

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.