Південна Америка

Вздовж північно-західної та західної околиці Південної Америки тягнеться могутній гірський пояс Андів (найвища гора Аконкагуа, 6960 м), який складається з субширотних і меридіональних хребтів — Північні, Східні, Центральні, Західні, Берегові Кордильєри, між якими лежать внутрішні плоскогір'я та плато (Пуна, Альтиплано — у Болівії та Перу) або западини. Південна частина — Патагонські Анди (висотою до 4058 м) з активним вулканізмом і заледенінням. Велика частина материка зайнята Бразильським плоскогір'ям (найвища гора Бандейра, 2890 м) і Гвіанським плоскогір'ям (гора Небліна, 3014 м), розділеними великою Амазонською низовиною (Амазонією). На північний захід від Гвіанського плоскогір'я лежить низовина річки Ориноко, на захід та південний захід від Бразильського плоскогір'я — рівнини Гран-Чако, Межиріччя, Пампа. На крайньому півдні з Андами межує плато Патагонії (до 2200 м). Клімат головної частини континенту субекваторіальний і тропічний, з сухою і вологою порами року, в Амазонії екваторіальний, постійно вологий, на півдні субтропічний і помірний. Більшість річок впадає в Атлантичний океан. Це Амазонка, Сан-Франсиску, Ориноко, Парана з Парагваєм та інші.

Природні зони

Амазонський дощовий ліс

Зона екваторіальних лісів (сельва) займає в Південній Америці величезні площі Амазонської низовини в області екваторіального кліматичного поясу. Під багатоярусними екваторіальними лісами сформувалися червоно-жовті фералітні ґрунти. З рослинності тут поширені різні види пальм, сейба, хінне дерево, гевея, деревоподібні папороті та інші. Дерева в лісах оповиті ліанами й епіфітами, серед яких багато орхідей. У річках плаває гігантська рослина вікторія-регія, листя якої може витримувати вагу до 50 кг. В сельві живуть мавпи-ревуни, лінивці, тапіри, ягуари, мурахоїди; багато птахів й комах. В Амазонці і її притоках водиться хижа риба піранья, трапляється удав анаконда, який сягає 11 м в довжину.

Кампос

Зона саван і рідколісся розташована в основному в субекваторіальному і частково тропічному кліматичному поясах. Савани займають Ориноцьку низовину, де їх називають льянос, а також внутрішні райони Бразильського плоскогір'я, де їх називають кампос. Ґрунти саван червоні фералітні й червоно-бурі. В саванах північної півкулі серед високих злаків ростуть поодинокі пальми й акації. В саванах Бразильського плоскогір'я трав'яний покрив складається з високих злаків і бобових. З дерев тут переважають мімози, деревоподібні кактуси, молочаї. В тваринному світі саван поширені варани, рівнинні тапіри, болотні олені, броненосці, трапляються мурахоїди, свині-пекарі; з хижаків — пума і ягуарунді.

Пампа

Зона субтропічних степів (пампа) розташована на південь від саван південної півкулі. Ґрунти в пампі сіро-коричневі. Ці ґрунти мають значний гумусовий горизонт (до 40 см) і дуже родючі. Для пампи характерні пампаський олень, пампаська кішка, лами. По берегах річок багато гризунів — нутрія, віскаша, а також броненосці. Природні ландшафти в пампі майже не збереглись: зручні землі розорані і зайняті посівами пшениці, кукурудзи тощо, сухі степи розділені на величезні загони для великої рогатої худоби.

Патагонія

Зона напівпустель помірного кліматичного поясу переважає на території звуженої південної частини материка — Патагонії. Патагонія розташована в «дощовій тіні» Анд (в помірних широтах переважає західне перенесення, якому перешкоджають високі Анди). В умовах сухого континентального клімату на сірих і сіро-бурих ґрунтах формується фрагментарний рослинний покрив. Він представлений злаками й чагарниками. Ендемічними в тваринному світі Патагонії є скунс, магеланова собака (схожа на лисицю), страус Дарвіна (південний вид нанду). Трапляються пампаська кішка й броненосці, дрібні гризуни[5].

Анди

Берегові пустелі та напівпустелі простягаються вузькою смугою (від 5 до 28° пд. ш.) на західному узбережжі Південної Америки. Холодна Перуанська течія формує тут високу вологість повітря, через що береги оповиті туманами. Однак дощі можуть не випадати тут по 10 — 20 років. Повітря над Перуанською течією охолоджується і стає важким, а тому не піднімається вгору й не утворює дощових хмар. Найсухіша частина природної зони — берегова пустеля Атакама. На її переважно піщаній поверхні зрідка трапляються поодинокі посухостійкі рослини, зокрема кактуси. Атакама піднімається схилами Анд до 3 000 м, де переходить у високогірну пустелю. На південь від берегових пустель на західному узбережжі материка і на островах Вогняна Земля поширені ліси помірного поясу, в яких з'являються хвойні дерева: чилійські кедри, кипариси та араукарії[4].

Висотна поясність в Андах. Ділянки Анд, що лежать на різних широтах, відрізняються за кількістю й складом висотних поясів. Найповніший спектр висотних поясів представлений в області екватора.

Нижній пояс гір, який називають «жарка земля», простягається до висоти 1200—1500 м над рівнем моря. Його займають вологі екваторіальні ліси. Вище, до 2800 м, гірські вічнозелені ліси з деревоподібних папоротей, бамбуків, хінного дерева, кущів коки. Цей пояс називають «помірна земля». Тут температури протягом року коливаються від +15 до +20°С. На висоті від 2800 до 3800 метрів, в прохолодному кліматичному поясі, розміщений пояс низькорослих високогірних лісів — пояс криволісся.

Водоспад Іґуасу

Ще вище, до 4500 м, лежить пояс високогірних лугів — парамос. Хоча середньомісячні температури в цьому поясі додатні (+4…+8°С), але часто трапляються нічні заморозки. Рослинність парамосу своєрідна: високі складноцвіті рослини, кущові злаки, ділянки мохових боліт. Вище 4500 м розміщується пояс багаторічних снігів і льодовиків[5].

Норте Чико

Найдавнішу відому цивілізацію Північної і Південної Америки було створено у Норте Чико — області сучасного Перу. Комплексне суспільство виникло у групі прибережних долин між 3000 і 1800 до нашої ери.

Чавін

Чавін створила торговельну мережу та розвинене сільське господарство (за деякими оцінками і археологічними знахідками) ще за 900 років до нашої ери. Артефакти було виявлено на місцеперебуванні давніх людей під назвою Чавін у сучасному Перу на висоті 3177 метрів. Цивілізація Чавін проіснувала від 900 р. до 300 р. до нашої ери.

Інки

Мачу-Пікчу — доколумбове місто інків, розташоване в Андах.

Маючи власну столицю у великому місті Куско, цивілізація інків домінувала в Андах від 1438 до 1533 року. Міста інків було побудовано з точною і неперевершеною кладкою на багатьох рівнях гірської місцевості. Терасове сільське господарство було корисною та продуктивною формою. Існує доказ наявності чудових металевих конструкцій і навіть зразок успішно проведеної трепанації черепа людини у цивілізації інків.

Європейська колонізація

Іспанія на чолі з Христофором Колумбом 1492 року виступила спонсором великого дослідження, яке швидко призвело до великої європейської колонізації Америки. Європейці принесли до Старого Світу хвороби, які, як вважають, стали причиною катастрофічних епідемій і величезного скорочення корінного населення. Колумб прийшов у той час, коли з'явилося багато технічних розробок в області техніки, вітрильництва та зв'язку, які зробили можливими далекі морські подорожі, через що відомості про Америку швидко поширилися по усій Західній Європі. Це був також час зростання релігійного, імперського та економічного суперництва, що призвело до конкуренції у створенні колоній.

Історія Південної Америки випливає з вивчення минулого, зокрема письмових записів, усних історій та традицій, що передаються від покоління до покоління на континенті Південної Америки. Південна Америка має історію, яка являє собою широкий спектр людських, культурних і цивілізаційних форм. Незважаючи на те, що тисячі років незалежного розвитку було перервано португальською та іспанською колонізацією кінця 15-го століття і демографічним колапсом, який слідував після цього, метиси континенту і культури корінних народів залишаються вельми відмінними від культур своїх колонізаторів. Через трансатлантичну работоргівлю Південна Америка (особливо Бразилія) стала домівкою мільйонів людей з африканської діаспори. Змішання рас призвело до появи нових соціальних структур. З початку революційної боротьби за незалежність від іспанської корони протягом 19-го століття у Південній Америці пройшло ще більше соціальних і політичних змін, серед яких: національні проєкти будівництва, європейські імміграційні хвилі, розширення торгівлі, колонізація глибинки і війни за володіння територіями та напруга стосовно реалізації індіанських прав і обов'язків, ліберально-консервативних конфліктів між класом, що керує та поневоленими індіанцями, які мешкали у межах держав, що проіснували до початку 1900-х років

Сан-Паулу, найбільший промисловий і важливий культурний центр Бразилії і всієї Південної Америки.

На території Південної Америки розташовані 12 незалежних держав та 3 залежні території. 10 з 12 південноамериканських країн мають вихід до вод світового океану, ще 2 країни лежать в середині материка.

Найбільшою та найменшою за площею та населенням державою регіону є відповідно Бразилія і Суринам.

За формою державного устрою більшість країн (7) є унітарними державами, 3 країни є федеративними. За формою правління майже усі південноамериканські держави є президентськими республіками; єдиною республікою змішаного типу є Гаяна.

Ліма

Сантьяго

Країни та території	Площа (км²)	населення на 10 січня 2014	Щільність населення (на км²)
Аргентина	2 766 890	40 677 348	14,3
Болівія	1 098 580	8 857 870	8,1
Бразилія	8 514 877	191 908 598	22,0
Венесуела	912 050	26 414 815	27,8
Гаяна	214 970	770 794	3,6
Колумбія	1 138 910	45 013 674	37,7
Парагвай	406 750	6 347 884	15,6
Перу	1 285 220	27 925 628	21,7
Суринам	163 270	438 144	2,7
Уругвай	176 220	3 477 778	19,4
Фолклендські Острови	12 173	2 967	0,24
Французька Гвіана (Франція)	91 000	209 000	2,1
Чилі	756 950	16 454 143	21,1
Еквадор	283 560	13 927 650	47,1
Південна Джорджія та Південні Сандвічеві Острови[6]	3 093	20	0
Всього	17 824 513	382 426 293	21,5

Расовий склад населення.

Ареал поширення індіанських мов в Латинській Америці:

   кечуа

   гуарані

   аймара

   мапуче (арауканська)

   майя

   науатль

Значна кількість жителів Південної Америки живе на західному і східному узбережжях континенту. Великі площі вологих тропічних лісів Амазонії, савани Гран-Чако, пустельна Патагонія і прохолодна Вогняна Земля заселені слабко[7].

На етнічному рівні населення Південної Америки можна розділити на три типи: індіанці, білі і темношкірі. В таких країнах, як Колумбія, Еквадор, Парагвай та Венесуела в демографічному плані переважають метиси (нащадки міжрасових шлюбів іспанців і тубільного населення). Лише в двох країнах (Перу і Болівії) індіанці утворюють більшість. У Бразилії, Колумбії і Венесуелі проживає значна кількість населення африканського походження. В таких державах, як Аргентина, Уругвай, Чилі і Бразилія більшість населення має європейське походження, з них у перших двох більшість населення — нащадки вихідців з Іспанії та Італії. На півдні і південному сході Бразилії проживають нащадки португальців, німців, італійців та іспанців.

Чилі прийняла хвилю еміграції з Іспанії, Німеччини, Англії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Греції та Хорватії протягом 18 і на початку 20 століть. У цій країні проживає, за різними даними, від 1 600 000 (10 % населення) до 4 500 000 (27 %) вихідців з Басконії. 1848 був роком масової імміграції німців (також австрійців і швейцарців) і, частково, французів, головним чином, в південні райони країни, досі абсолютно незаселені, але багаті природою і корисними копалинами. Ця імміграція німців, продовжилася після першої та другої світових воєн таким чином, що сьогодні близько 500 000 чилійців мають німецьке походження. Крім того, близько 5 % населення Чилі — нащадки вихідців імігрантів-християн з Середнього Сходу (палестинці, сирійці, ліванці, вірмени). Також близько 3 % населення Чилі — генетичні хорвати. Нащадки греків становлять близько 100 000 осіб, більшість з них живе в містах Сантьяго і Антофагаста. Близько 5 % населення — французького походження. Від 600 000 до 800 000 — італійського. До Бразилії німці іммігрували, головним чином, протягом XIX і XX століть у зв'язку з політико-соціальними подіями на батьківщині. Сьогодні близько 10 % бразильців (18 млн) мають німецьке походження. Крім того, Бразилія — країна Латинської Америки, де проживає найбільша кількість етнічних українців (1 млн). Етнічні меншини в Південній Америці також представлені арабами і японцями в Бразилії, китайцями в Перу та індійцями в Гаяні.

Мови

Найпоширенішими мовами Південної Америки є португальська та іспанська. Португальською мовою говорить Бразилія, населення якої становить близько 50 % населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту, за винятком вищезгаданої Бразилії та Гвіани, найбільшою розмовною мовою на континенті. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Суринамі говорять по-голландськи, в Гаяні — по-англійськи, а у Французькій Гвіані — відповідно по-французьки. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останньої) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу. Оскільки значну частку населення Південної Америки складають вихідці з Європи, багато з них досі зберігають свою мову, найпоширенішими з них є італійська та німецька мови в таких країнах як Аргентина, Бразилія, Уругвай, Венесуела і Чилі.

	Мова	Кількість мовців	Країни	Площа поширення
	Іспанська	210 756 642	Аргентина Болівія Чилі Колумбія Еквадор Парагвай Перу Уругвай Венесуела	8 845 020 км²
	Португальська	201 032 714	Бразилія	8 515 767 км²
	Англійська	800 000	Гаяна Фолклендські острови Тринідад і Тобаго	232 271 км²
	Голландська	510 000	Суринам Аруба Кюрасао Бонайре	164 443 км²
	Французька	230 000	Французька Гвіана	83 534 км²

Важливі міста

Район	Населення	Площа (км²)	Держава
Великий Сан-Паулу	21 090 792	7 947	Бразилія
Великий Буенос-Айрес	13 693 657	3830	Аргентина
Ріо-де-Жанейро	13 131 431	6744	Бразилія
Ліма	9 904 727	2819	Перу
Богота	9 800 225	4200	Колумбія
Столичний регіон Сантьяго	6 683 852	15403	Чилі
Белу-Оризонті	5 829 923	9767	Бразилія
Каракас	5 322 310	4715	Венесуела
Порто-Алегре	4 258 926	10232	Бразилія
Бразиліа	4 201 737	56433	Бразилія

Основою економіки країн Південної Америки залишається експорт товарів та природні ресурси. Бразилія (сьома за величиною економіки у світі й друга за величиною в Америці) лідирує в загальному обсязі експорту $ 137.8 млрд дол. США, потім йдуть Чилі $ 58.12 млрд та Аргентина з $ 46.46 млрд дол. США[8].

Економічний розрив між багатими й бідними в більшості південноамериканських країн вважається більшим, ніж на більшості інших континентів. У Венесуелі, Парагваї, Болівії та багатьох інших країнах Південної Америки, найбагатші 20 % володіють понад 60 % багатства країни, в той час як найбідніші 20 % володіють менш ніж 5 %. Такий широкий розрив можна побачити в багатьох великих південноамериканських містах, де тимчасові халупи й нетрі стоять поруч з хмарочосами і апартаментами класу люкс.

Країни	ВВП (номінальний) за 2009[9]	ВВП в 2009[10]	ВВП на душу населення в 2009[10]	ІРЛП в 2007[11]
Аргентина	326 474	572 860	14 413	▲	0,866
Болівія	17 413	43 424	4330	▲	0,729
Бразилія	1 572 590	1 981 642	10 325	▲	0,813
Венесуела	319 443	335 200	12 785	▲	0,844
Гаяна	1130	3082	4035	▲	0,729
Еквадор	52 572	106 993	7685	▲	0,806
Колумбія	269 654	400 300	8215	▲	0,807
Парагвай	16 006	29 403	4778	▲	0,761
Перу	127 598	245 883	8580	▲	0,806
Суринам	2984	4436	8323	▲	0,769
Уругвай	32 262	42 543	13 294	▲	0,865
Фолклендські Острови	?	75	25 000		N/A
Французька Гвіана (Франція)	3524	N/A	2300 (номінально, 2007)		N/A
Чилі	169 573	243 044	14 510	▲	0,878

Вид на Пляж Копакабана, в бразильському місті Ріо-де-Жанейро, одному з найбільших туристичних центрів у світі.

Туризм стає дедалі важливішим джерелом доходу для багатьох країн Південної Америки[12][13]. Історичні пам'ятники, архітектурні та природні цікавинки, різноманітний асортимент продуктів харчування, строкатість культур, мальовничі міста й приголомшливі ландшафти щороку приваблюють в Південну Америку мільйони туристів. Деякі з найвідвідуваніших місць в регіоні: Іґуасу, Ресіфі, Олінда, Мачу-Пікчу, Сан-Карлос-де-Барілоче, Амазонський дощовий ліс, Ріо-де-Жанейро, Сан-Луїс, Салвадор, Форталеза, Масейо, Буенос-Айрес, Флоріанополіс, Сан-Іґнасіо-Міні, Маргарита, Натал, Ліма, Сан-Паулу, Анхель, Бразиліа, геогліфи Наски, Куско, Белу-Оризонті, Тітікака, Салар-де-Уюні, місії Чікітосу, Лос-Рокес, Гран-Сабана, Патагонія, Санта-Марта, Богота, Медельїн, Картахена, Періто-Морено та Галапагоські острови[14][15].

Тут також пройшли Літні Олімпійські ігри 2016.

Фієста в Паленке. Афро-колумбійські традиції від Сан-Базіліо-де-Паленке, шедевра усної та нематеріальної спадщини людства з 2005 року.

На культуру південноамериканців вплинули історичні зв'язки з Європою, особливо з Іспанією та Португалією, а також — масова культура зі Сполучених Штатів Америки.

Південноамериканські країни мають багаті традиції музики. Найвідоміші жанри: кумбія з Колумбії, самба, боса-нова з Бразилії, танго з Аргентини та Уругваю. Також добре відомим є некомерційний народний жанр Нуева Кансьон — музичний напрямок, що виник в Аргентині й Чилі та швидко поширився на решту країн Латинської Америки. Жителі перуанського узбережжя створили самобутні дуети й тріо на гітарі й кахоні в змішаному стилі латиноамериканських ритмів, таких, як Марінера (Marinera) в м. Ліма, Тондеро (Tondero) в м. Піура, в XIX столітті популярний Креольський вальс або Перуанський вальс, душевний «Arequipan Yaravi» та парагвайський Гуаранія (Guarania), що виник на початку XX століття. Наприкінці XX століття під впливом британського і американського попроку з'явився іспанський рок. Натомість для Бразилії був характерний португальський попрок.

Література Південної Америки стала популярною у всьому світі, особливо під час так званого Латиноамериканського Буму в 1960-х й 1970-х роках, пов'язаного з виникненням течії магічного реалізму та після появи таких авторів, як Маріо Варгас Льоса, Габріель Гарсіа Маркес, Хуліо Кортасар, Хорхе Луїс Борхес.

Завдяки широким етнічним зв'язкам південноамериканська кухня чимало запозичила в африканських, азійських та європейських народів, водночас зберігаючи традиції американських індіанців. Наприклад, кухня в Баія, Бразилії, добре відома своїми західноафриканськими коренями. Аргентинці, чилійці, уругвайці, бразильці й венесуельці регулярно вживають вина, в той же час Аргентина поряд з Парагваєм, Уругваєм, а також мешканці південної частини Чилі й Бразилії надають перевагу мате або парагвайській версії цього напою — терере, який відрізняється від інших тим, що подається холодним. Піско — дистильований лікер з винограду, виробляється в Перу й Чилі, однак, є постійні суперечки між цими країнами щодо його походження. Перуанська кухня поєднує в собі елементи китайської, японської, іспанської, африканської та кухні народів Анд.

Спорт

Дієго Марадона (Аргентина), Пеле (Бразилія) — футболісти століття, за визначенням ФІФА.

Спорт відіграє важливу роль в популярній культурі Південної Америки. Найпопулярніший вид спорту — футбол, на професійному рівні представлений Конфедерацією Південноамериканського футболу (КОНМЕБОЛ), яка входить до складу ФІФА й організовує турніри, головними з яких є Кубок Америки (турнір збірних) та Кубок Лібертадорес (змагання між клубами). Перший чемпіонат світу з футболу 1930 року пройшов в Уругваї. За всю історію змагань країни Південної Америки перемагали 9 разів з 19 (Бразилія 5 разів, Аргентина та Уругвай по 2 рази).

Іншими популярними видами спорту є баскетбол, плавання та волейбол. У деяких країнах існують національні види спорту, такі як пато в Аргентині, техо в Колумбії та родео в Чилі.

Популярними є також регбі, поло та хокей (насамперед в Аргентині), автоспорт у Бразилії та велосипедний спорт в Колумбії. Аргентина, Чилі й Бразилія ставали чемпіонами турнірів Великого шолома з тенісу.

• Адміністративний поділ країн Америки
• Прапори Південної Америки
• Геологія Південної Америки
• Історія Південної Америки
• Ссавці Південної Америки

• Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.

• Південна Америка // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.

• South America Pictures
• South America Map
• Brazil Pictures
• Curitiba Brazil
• Південна Америка