Адамович Йосип Олександрович

Йосип Олександрович Адамович (26 грудня 1896[2], Борисов — 22 квітня 1937) — радянський державний і партійний діяч. Один з керівників боротьби за радянську владу в Білорусі, член ВЦВК СРСР. У 1924–1927 був головою Ради народних комісарів Білоруської РСР[3].

Адамович Йосип Олександрович
біл. Язэп Аляксандравіч Адамовіч
 
Народження: 26 грудня 1896 (7 січня 1897)[1]
Борисов, Мінська губернія, Російська імперія
Смерть: 22 квітня 1937(1937-04-22)[1] (40 років)
Мінськ, Білоруська РСР, СРСР
Країна: Російська імперія, Білоруська РСР і СРСР
Освіта: Військова академія імені М. В. Фрунзе
Партія: Російська соціал-демократична робітнича партія і Комуністична партія Білорусі

Біографія

Народився 26 грудня 1896 в Борисові у родині робітників.

З 10 років працював на фабриці, але все ж закінчив двокласну школу[3].

На початку Першої світової війни Йосип Адамович був мобілізований та був відряджений на передову, де втягнувся у діяльність революційних гуртків і в 1916 вступив до РСДРП інтернаціоналістів. Наприкінці того ж року був поранений та відправлений на лікування до Харкова[3].

Під час Лютневої революції проводив активну революційно-пропагандистську діяльність серед солдат та був обраний до полкового комітету й харківської міської ради. Невдовзі після одужання його відрядили на Румунський фронт як «неблагонадійного», де він також обирався до солдатського комітету й інших солдатських організацій[3].

З провалом червневого наступу Йосип Адамович повернувся до Борисова і вступив у 121-й піхотний полк, де познайомився та зблизився з Олександром М'ясниковим та іншими революціонерами. Був обраний до міської ради як більшовик. У січні 1918 року вступив до лав партії більшовиків[3].

З наступом німців з невеликою групою озброєних робітників Адамович залишив Борисов та через якийсь час опинився у Смоленську, де брав активну участь у штабі військ Червоної гвардії та організовував різні загони[3]. Влітку 1918 року займав посаду начальника гарнізону й коменданта Смоленська, згодом — начальника гарнізону й губернського військового комісара.

Брав участь у придушенні контрреволюційних повстань: селянського (куркульського) повстання Жигалова, повстання у Демидівському повіті, брянського повстання кінця 1919, повстання Старокопитова у Гомельській губернії та багатьох інших[3].

Входив до складу «трійки» (Кнорін, Адамович, Червяков) з організації радянської влади після зайняття Червоною армією Мінська 11 липня 1920 року[3].

Після поразки Червоної армії на Віслі Йосип Адамович був призначений на посаду командувача ділянкою мінського району, а після підписання прелімінарного Ризької угоди — на посаді наркома військових справ і наркома внутрішніх справ БРСР. Займався активною боротьбою з бандитизмом та антибільшовицькими силами, в тому числі із загонами Савінкова й Булак-Балаховича[3][4].

У 1920 обраний членом ЦК КП(б)Б, а з 3 грудня 1924 до 21 листопада 1925 був членом Реввійськради.

З 17 березня 1924 до 7 травня 1927 працював на посаді Ради народних комісарів БРСР. 1927 року призначений членом Президії Всесоюзної ради народного господарства і головою Цукротресту СРСР. Член ЦВК СРСР з 1924 року[3], а з 1934 року працював начальником Акціонерного Камчатського товариства (АКТ)[5].

22 квітня 1937 застрелився.

Примітки
  1. Энцыклапедыя гісторыі Беларусі
  2. Йосип Олександрович Адамович на сайті az-libr
  3. Угаров Адамович Йосип Олександрович // Велика біографічна енциклопедія.
  4. Вказівник імен на літеру А на сайті Хронос.
  5. Петропавловськ-Камчатський: історія міста в документах і спогадах, 1740—1990: [зб.] / Укл. Б. П. Полевой. — Петропавловськ-Камчатський: Далекосхідне книжкове видавництво. Камчатське відділення, 1994. — С. 382—383.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.