Аджавенко Володимир Анатолійович

Володи́мир Анато́лійович Аджа́венко (* 20 квітня 1995, Урзуф 28 вересня, 2019, Дніпро) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни[1]. Добровольцем воював у складі Окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ», загинув розвідником-навідником 56 ОМБр Збройних Сил України.

Володимир Аджавенко
 Старший солдат
Загальна інформація
Народження 20 квітня 1995(1995-04-20)
Урзуф
Смерть 28 вересня 2019(2019-09-28) (24 роки)
(помер від поранень)
Псевдо «Аджа»
Військова служба
Роки служби 2015-2016; 2017—2019
Приналежність  Україна
Вид ЗС  Військово-морські сили
Рід військ  Механізовані війська
Формування
 56 ОМПБр
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

Народився 20 квітня 1995 року в с. Урзуф (Мангушський район, Донецька область). Від 2000-го мешкав у м. Маріуполі. Займався боксом. Учасник Революції гідності[2].

У часі війни воював в складі окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ». З 30 червня 2015-го по 19 вересня 2016 року - проходив службу в БСП «Донбас», був стрільцем-санітаром 2-ї роти, старшим стрільцем-кулеметником 3-ї роти. Пройшов бої за Широкине та Мар'їнку. У 2017 році підписав контракт на військову службу у складі 56 ОМБр Збройних Сил України. Старший солдат, військовослужбовець розвідувального підрозділу, розвідник-навідник.

11 вересня 2019 року, поблизу селища Піски (Ясинуватський район) зазнав важкого наскрізного поранення голови кулею снайпера. Був евакуйований до міської лікарні м. Селидового, в подальшому - до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова. Вночі переніс операцію й на ранок навіть опритомнів. Надалі перебував в непритомності на апараті штучної вентиляції легенів. Помер перед опівніччю 28 вересня.

1 жовтня 2019 року був похований на новому Старокримському кладовищі м. Маріуполя[3].

Без Володимира лишилися мати, брат, сестра й дружина.

Нагороди

  • Указом Президента України № 50/2020 від 11 лютого 2020 року, «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].

Вшанування

  • 4 грудня 2021 року, на фасаді школи №31 м. Маріуполя, де навчався Володимир, було відкрито меморіальну дошку[5][6].

Примітки

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.