Селидове
Сели́дове — місто обласного значення в Україні, Донецька область. Розташоване на річці Солоній; налічує 24366 мешканців (2011).
| Селидове | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
.jpg.webp) | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Регіон | Донецька область | ||||||||
| Район | Покровський район | ||||||||
| Громада | Селидівська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1770 | ||||||||
| Статус міста | з 1956 року | ||||||||
| Населення | ▼ 21 916 (01.01.2021)[1] | ||||||||
| - повне | ▼ 21 916 (01.01.2021)[2] | ||||||||
| Площа | 10.8 км² | ||||||||
| Густота населення | 2029 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 85400-85480 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6237 | ||||||||
| Координати | 48°09′00″ пн. ш. 37°18′14″ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 157 м | ||||||||
| Водойма | р. Солона | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Селидівка | ||||||||
| До станції | 5 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 39,1 км | ||||||||
| - залізницею | 91 км | ||||||||
| - автошляхами | 46,1 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 552 км | ||||||||
| - залізницею | 815 км | ||||||||
| - автошляхами | 644 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 85400, м. Селидове, вул. К. Маркса[джерело?], 8; тел. 7-24-17 | ||||||||
| Вебсторінка | Селидівська міська рада | ||||||||
| Міський голова | Нєшин Віталій Володимирович | ||||||||
| |||||||||
Промисловість
Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська», заводи: залізобетонних виробів, асфальто-бетонний, хлібобулочний. Кам'яновугільні шахти, консервний, молочний, цегельний заводи закриті.
Див. також: Закриті шахти Селидового
Історія
Місто засноване 1770 — 1773. За легендою у козаків, які переселялись із Запоріжжя на Кубань при переправі через річку Солона зламався віз. Оскільки швидко знайти деревину в степу було проблематично, а вже була пізня осінь вони вирішили зазимувати в цьому місці, а потім залишилися надовше. Отамана (чи можливо найбагатшого з них) звали Селид (можливо це було прізвисько, тому що ім'я не зовсім українське). На честь нього й отримало назву поселення. Швидше за все ці козаки були так званими «гречкосіями», тобто осілою частиною запорожців.
Слобідку Селидівку утворила Бахмутська провінційна канцелярія в 1782 р. на місці козацьких займищ біля джерел річки Солоної, що впадає до Вовчої. Можливо, її заснував козак Селид, як про те говорить легенда. Старі люди повідають ще й іншу історію, що буцімто колись урядовому землемірові за його працю піднесли сало, але йому така плата не сподобалась, він не прийняв її. Тоді й назвав село Салодавка (сало-давати). Цією легендою пояснюється назва поселення (до 1956 р.) — Селидівка.
За даними на 1859 рік у казенному селі Селидівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 3618 осіб (1798 чоловічої статі та 1820 — жіночої), налічувалось 498 дворових господарства, існувала православна церква й станова квартира, відбувались 3 ярмарки на рік й базари[3].
Станом на 1886 рік у колишньому державному селі Селидівка, центрі Селидівської волості, мешкало 3640 осіб, налічувалось 637 дворових господарств, існували православна церква, школа й 9 лавок, відбувались 3 ярмарки на рік[4].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 5873 осіб (2991 чоловічої статі та 2882 — жіночої), з яких 5666 — православної віри[5].
У 1908 році в селі Селидівка разом із селом Новоселидівка мешкало 7823 особи (3915 чоловічої статі та 3908 — жіночої), налічувалось 1657 дворових господарств[6].
У 1991 р. мешканці м. Селидового на Всеукраїнському референдумі дали «За» незалежність України 83,90 % голосів.
Населення
За даними перепису 2001 року населення Селидового становило 26875 осіб, із них 31,46 % зазначили рідною мову українську, 66,82 % — російську, 0,29 % — вірменську, 0,09 % — білоруську, 0,03 % — циганську та молдовську, 0,01 % — польську, німецьку та грецьку, а також угорську мови[7]
Національний склад населення за переписом 2001 року[8]
| чисельність | частка, % | |
| українці | 37 248 | 59,3 |
| росіяни | 23 033 | 36,7 |
| білоруси | 682 | 1,1 |
| татари | 294 | 0,5 |
| греки | 238 | 0,4 |
| німці | 131 | 0,2 |
Динаміка зміни населення Селидового за роками[9]:
Пам'ятки, пам'ятники
У місті Селидове Донецької області на обліку перебуває 19 пам'яток історії та 1 пам'ятка монументального мистецтва. Загалом з них 3 пам'ятники В. І. Леніну і 4 братські могили радянським воїнам.
У Селидовому в 1965 р., коли першим секретарем КПУ був Петро Шелест, планувалося побудувати стелу, присвячену запорозьким козакам. Замість неї в 1977 р. за ініціативою першого секретаря Селидівського КПУ Юрія Якимовича Бургаса й голови виконкому міської ради депутатів трудящих Анатолія Дмитровича Кладка, які не злякалися цькувань вищої влади, поставлено пам'ятник донецького скульптора Павла Гевеке «Козак на дозорі»: На високий кам'яний стовп правою рукою, що стискає руків'я шаблюки, оперся вусатий дозорець. У лівій руці, піднятій угору, щоб прикритися від проміння сонця, затиснута люлька. Козак дивиться в бік Криму.
У 1987 р. там же на березі Солоної установлено другий пам'ятник П. Гевеке: На підвищенні в формі козацької могили зображено скульптурні фігури трьох козаків. У середині, спертий на весло козак слухає побратима, який грає на бандурі. Його слухає також і третій козак, який, напівлежачи, оперся на руків'я шаблі.
Це — третій пам'ятник запорозькій звитязі. Перший установлено на середземноморському острові Мальті в одному з палаців правителя: Престол, на якому сидить князь, підпирають негр і козак з оселедцем. Другий пам'ятник установлено 1897 р. на Таманському півострові над Кубанню. Він присвячений поселенню запорозьких козаків на Кубані.
На початку вересня 2015 року у Селидовому демонтували пам'ятник Леніну[10]
Галерея
«Козак на дозорі». 2018 р.
«Козак на дозорі», напис. 2018 р.
Пам'ятна дошка воїну-афганцю, прапорщику Є. Д. Бондарю на Селидівському професійному ліцеї
Пам'ятник О. Л. Колесникову, льотчику-земляку, вул. Центральна, парк
Братська могила радянських воїнів та військовополонених, вул.Михайлівська, цвинтар. 2020 р.
Пам’ятник воїнам-визволителям та воїнам-землякам
Могила невідомого радянського офіцера
Пам'ятник Володимиру Маяковському, 2020 р.
Братська могила борців за Радянську владу, 2020 р.
Музеї
- ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ БОЙОВОЇ І ТРУДОВОЇ СЛАВИ ПРИ СЕЛИДІВСЬКОМУ ПРОФЕСІЙНОМУ ЛІЦЕЇ. Заснований — 1988 рік, наказ по ПТУ № 181 від 20.10.1988 р.
Керівник музею — Суверньова Любов Миколаївна.
В музеї зібрані експонати про буремні дні Великої Вітчизняної війни про тих, хто визволяв Донецький край, хто прославляв і прославляє наше місто своїми трудовими руками. У травні 2008 року музей зареєстрований у Донецькому центрі туризму і краєзнавства учнівської молоді. Музей є центром патріотичного виховання учнів на прикладах подвигів старших поколінь в ліцеї. Тут проводяться уроки мужності, зустрічі з ветеранами війни, АТО, афганцями, свята визволення рідного міста та Донбасу, Дню Перемоги, Революції Гідності. Пошукова група «Пошук» на чолі з викладачем Немикіною Н. В. поповнила музей ліцею спогадами ветеранів війни Алексєєва В. А., Дрюк І. М., Краля А. С. Учні підтримують ветеранів Випускники ліцею, які загинули в Афганістані, поздоровляють їх зі святами, надають їм допомогу в упорядкуванні садив і городів.У музеї проводяться виставки квіткових композицій до дня визволення Донбасу, дня вчителя і ПТО, виставки декоративно-прикладного мистецтва.
В музеї проводяться екскурсії першокурсників, учнів шкіл у дні відкритих дверей.
В музеї проводиться військово-патріотична робота. Була виставка предметів козацького побуту і козацької зброї, яку проводив Федоров М. В. юртовий Селидівського юрту Донецьких козаків. Проводяться бесіди юнаків с представниками військкомату «Служба в лавах збройних сил України», зустрічі з випускниками воїнами.
При музеї відкрита кімната Українського побуту «Світлиця», де проводяться виставки писанок, пасхальних писанок, весняних квітів, малюнків, козацькі й фольклорні свята. В «Світлиці» зберігається «Скринька мудрості» ліцею де записані правила поведінки наших вихованців, які базуються на традиціях народознавства.
Про заходи, які проводяться в музеї ліцею неодноразово писалось в місцевій газеті «Наша Зоря».
Відомі люди
- Бровко Іван Карпович (1908—1989) — радянський військовий льотчик, учасник громадянської війни в Іспанії та Другої світової війни, генерал-лейтенант авіації.
- Дяченко Валентина Олексіївна (нар. 1931) — українська скульпторка.
- Солдатенко Валерій Федорович (нар. 1946) — український історик, голова Українського інституту національної пам'яті (2010—2014), доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України (з 2006 року).
- Рева Віктор Якович (нар. 1954) — український композитор.
- Шутов Ілля Якимович (нар. 1957) — активний учасник національно-визвольної боротьби за незалежність і демократичний устрій України. Статус — Борець за незалежність України у XX сторіччі, громадський діяч, науковець, юрист, журналіст.
- Прутнік Едуард Анатолійович (нар. 1973) — колишній народний депутат України.
- Мор Едуард Володимирович (нар. 1977) — колишній український, російський футболіст, що грав на позиції захисника.
- Романко Юрій Васильович (нар. 1977) — заслужений майстер спорту України з кікбоксингу.
- Яловчак Тетяна Миколаївна (нар. 1979) — українська альпіністка, волонтер.
- Загребельська Агія Аббасівна (нар. 1982) — українська юристка, колишня державна уповноважена Антимонопольного комітету України[11].
Див. також
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152 с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
- Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 1004) (рос. дореф.)
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-63)
- рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Бахмутскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 19-1,2)
- Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 грудня 2021.
- Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах.
- Наведено за даними державної служби статистики України.
- Пам'ятник Леніну демонтували в Селидовому на Донеччині
- Указ Президента України від 5 липня 2019 року № 486/2019 «Про звільнення А.Загребельської з посади державного уповноваженого Антимонопольного комітету України»
Посилання
Додаткові джерела
- Селидове — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)