Адміністративний поділ Грузії

У 1989 році в Грузії існували дві автономні республіки, один автономний округ та 69 районів. Міста: Тбілісі, Кутаїсі, Сухумі, Батумі, Ґорі, Поті, Зуґдіді та Ткварчелі — вважалися окремими одиницями. 4488 сіл (174 з яких були нежилими) об'єднувались у 942 сільські ради.

У 1990 році Верховна Рада Грузії скасувала Південно-Осетинський автономний район. У рамках трансформації Конституції Грузії відбулися зміни в частині самоврядування: сільські та міські ради називались сакребуло. Їх обрання відбулося 31 квітня 1991 року. Однак після перевороту, на початку 1992 року, більшість міських рад заявили про самоліквідацію. З 1993 року на місцях було встановлено пряме державне управління. Міські голови та керівники районів призначалися президентом Грузії. Регіональний поділ приблизно збігався з історико-географічними теренами Грузії. У 2005 році Законодавчі зміни відбулися й в сфері місцевого самоврядування: місцеве самоврядування та самоврядування у селах, громадах, містах та містах було скасовано. Закон визначає 2 типи самоврядних одиниць:

1. Муніципалітет;
2. Самоврядне місто.

Муніципалітети були визначені відповідно до раніше існуючих районів, самоврядними містами стали: Тбілісі, Батумі, Кутаїсі, Руставі, Поті.

У 2014 році, в результаті законодавчої реформи, було прийнято новий закон про місцеве самоврядування: Кодекс місцевого самоврядування[1], згідно з яким адміністративно-територіальний устрій Грузії дещо змінився. Одиницею самоврядування визначався муніципалітет — самоврядне місто, чи самоврядна громада. Змінено також правила формування відповідних представницьких та виконавчих органів.

До 2014 року в Грузії існувало п'ять самоврядних міст (Тбілісі, Руставі, Кутаїсі, Поті та Батумі). За новим законом, прийнятим 5 лютого 2014 року, їхню кількість, відповідно до Кодексу місцевого самоврядування, збільшено, а сім інших міст (Телаві, Мцхета, Ґорі, Ахалціхе, Амбролаурі, Озурґеті та Зуґдіді) отримали такий статус. Другий етап адміністративно-територіальної реформи полягав у виконанні зобов'язань, викладених у «Перехідних положеннях» Кодексу, найважливішим з яких було формування нових самоврядних громад на решті територій у результаті майбутньої масштабної територіальної реформи[2].

Автономні республіки (Абхазія та Аджарія) було створено за часів радянської влади, та визнано теперішньою конституцією Грузії. Абхазія нині є сепаратистським регіоном, самопроголошеною республікою, яка не має міжнародного визнання. Де-юре, Абхазію очолює Голова Верховної Ради (легітимне керівництво Абхазії знаходиться у Верхній Абхазії, у селі Чхалта), в той час, як, де-факто, її очолює Президент. Аджарія, яку очолює Голова Кабінету Міністрів, стала повністю лояльною до центральної влади Грузії після мирного усунення колишнього сепаратистського керівника Аслана Абашидзе в 2004 році.

У Грузії є 12 мхаре країв, включно з двома автономіями. Тбілісі є окремою адміністративною одиницею. Мхаре поділяються на муніципалітети (груз. მუნიციპალიტეტი) (до 2006 року вони офіційно називались районами (груз. რაიონი)). До складу мхаре входить 71 муніципалітет.

Мхаре було створено декретами Президента в період від 1994 до 1996 року, на тимчасовій основі, до розв'язання сеператиських конфліктів в Абхазії та Південній Осетії. Регіональну адміністрацію очолює Державний Комісар (груз. სახელმწიფო რწმუნებული) — державний службовець, якого призначає Президент Грузії.

Статус колишньої Південноосетинської Автономної Області — Південної Осетії (також називається Самачабло або Цхінвальский регіон), після окупації Росією та встановлення маріонеткового сепаратистського уряду, перебуває в стані замороженого конфлікту і використовується Росією як засіб тиску на Грузію. Ця частково визнана держава вважає північну частину регіону Шида Картлі своєю територією, разом із малими частинами прилеглих територій.

Мапа історичних регіонів Грузії.

Офіційні адміністративні одиниці базовано на низці історико-культурних регіонів. Як правило до складу однієї адміністративної одиниці першого порядку входить кілька історичних областей, що може бути відображено в назвах країв (наприклад, Мцхета-Мтіанеті, Рача-Лечхумі, Самегрело-Земо Сванеті). Різні джерела подають різну кількість історичних областей, ось основні з них:

• Ворона П. В. Вибори до органів місцевого самоврядування Грузії – демократизація чи централізація? / П. В. Ворона // Публічне управління: теорія та практика. — 2013. — Вип. 1. — С. 66-71.

• Грузія в проєкті OpenStreetMap.