Адміністративний поділ Сполучених Штатів Америки

Динаміка входження штатів до складу США

Головною політичною одиницею під федеральним рівнем є штат[lower-alpha 1]. На травень 2021 року в США є 50 рівних[2] між собою штатів (див. список), котрі зв'язані разом у федерацію. Кожен штат має юрисдикцію над окресленою географічною територією і поділяє суверенітет над цими територіями з федеральним урядом США (отже, громадяни США є, якщо вони проживають у штатах, водночас громадянами США і штату). У багатьох рішеннях Верховного суду США зазначалось, що кожен з 50 штатів і федеральний уряд є окремими суверенами[3]. Оскільки федеральний уряд не доручає штатам виконувати переважну більшість обов'язків, а радше самі штати розпоряджаються тими сферами управління, що не були передані федеральному урядові (Десята поправка до Конституції), штати не є безпосередньо підпорядкованою федеральному урядові адміністративно-територіальною одиницею[4]. Вони управляють країною паралельно до федерального уряду. Однак дії штатів, а також їх суверенітет, обмежуються федеральною Конституцією, федеральними законами, якщо уряд примусить штати їх виконувати[5], і договорами, що затверджені Сенатом США із іншими суверенними одиницями.

Всі штати США скопіювали структуру федерального уряду і, хоча Конституція не вимагає цього, у всіх штатах є розподіл державної влади між виконавчою, законодавчою і судовою[6], із дуже сильною позицією губернатора штату, який, так як Президент США, є водночас головою уряду штату і головою штату[4].

Мапа США з поділом на округи

Штати не можуть бути поділені або змінювати кордони без згод штатів, яких ці зміни стосуються[2].

Штати США далі діляться на менші адміністративні одиниці. У більшості штатів вони називаються округами (англ. counties), у Луїзіані вони називаються парафіями (англ. parishes), а в Алясці - боро (англ. borough). Організація цих одиниць визначається виключно штатом[4]. Усього 50 штатів поділили себе на 3142 округи або їх відповідники, проте кількість округів дуже різна: від 3 у штаті Делавер до 254 у Техасі.

Більшість штатів стосує правило Діллона, яке каже, що у підрядних одиниць мають бути тільки ті повноваження, що надані конституцією й законами штатів[7]; інші же дають округам і/або тауншипам самостійно контролювати свої внутрішні справи, якщо це не порушує законодавства: федерального і штату - їх називають самоврядними (англ. home rule state)[8]. Багато штатів мають певні елементи обидвох систем.

Незважаючи на це розрізнення, ролі округів кардинально відрізняються від штату до штату.

У південних штатах Нової Англії (як-от у Конектикуті[9], Род-Айленді[10] і в більшій частині штату Массачусетс[11]) округи мають символічну функцію, а їх органи влади були скасовані. Інші штати Нової Англії щоправда не ліквідували управління округів, але їхні функції дуже обмежені. Дещо більше влади надається округам в штатах Середнього Заходу, а найбільше - у західних і південних штатах.

Кордони округів від 20-х років минулого століття змінювалися вкрай рідко, отже округи можуть мати різницю населення у тисячі разів (як в Каліфорнії: округ Лос-Анджелес має більш ніж 10 млн населення, тоді як округ Алпайн - дещо більше ніж 1100).

У 20 штатах, здебільшого на північному сході і на Середньому Заході країни, округи далі діляться на тауншипи та їх еквіваленти. У Новій Англії вони наділені вельми сильними повноваженями і є практично виключною ланкою місцевої влади на півдні цього регіону.

Зазвичай підлеглі владі округу є муніципальні корпорації (котрих в США близько 30000), які містять в собі населені пункт із різною ступінню самоврядності. Муніципалітети часто не покривають усю міську територію; з іншої сторони, територія, яку охоплює цей муніципалітет, може переходити на інші округи - більшість штатів це дозволяє.

У деяких штатах міста можуть об'єднуватися із округами і створювати об'єднане місто-округ. Більш того, певні штати (наприклад Міссурі) передбачають незалежні міста (англ. independent cities), які підпорядковуються штату, а у Вірджинії всі міста є незалежними (а отже є відповідниками округів). Особливим випадком є місто Нью-Йорк, якого муніципальна корпорація обіймає повністю п'ять округів, які на міському рівні називаються районами (англ. borough).

Округ Колумбія має особливий статус у американській системі. Конституція США у статті 1 розділі 8 передбачає, що федеральний уряд може: "неподільно виконувати законодавство в усіх випадках в окрузі (площею не більше за десять квадратних миль), що відступлять окремі штати і прийме Конгрес як осідок уряду Сполучених Штатів"[12]. Саме нею є Округ Колумбії.

Федеральний уряд, згідно з Конституцією, має формально абсолютну владу над цією територією, проте в практиці Вашингтон на законодавчому рівні є самоврядним містом із виборним мером і 13-особовою радою міста, хоча на відміну від інших міст, воно підпорядковане Конгресу та Президентові, і Конгрес може скасувати ухвали, що приймаються округом.

На округ Колумбії повністю розповсюджується Конституція США, але жителі не є громадянами федерального округу, на відміну від штатів. Жителі округу обирають президента, але представлені у Конгресі тільки делегатом без права голосу у Палаті представників.

Округ поділений на 8 кварталів (wards), які містять 37 Дорадчих районних комісій (англ. Advisory Neighborhood Commission), що були створені законом. Перші слугують як виборчі округи і як планістичні одиниці, натомість саме комісії мають широкі повноваження щодо регуляції місцевого життя району[13].

Мапа резервацій індіанців у 48 континетальних штатах

Мапа штатів за наявністю визнаних племен індіанцівЖовтий - тільки федеральні Червоний - тільки племена визнані урядами штатів Помаранчевий - обидві форми визнання Сірий - племен немає

Резервації індіанців - це території, які виділені під користування індіанськими племенами США. Більшість із 326 знаходяться на заході і півночі США і організовані федеральним урядом.

Так само як штати, федерально визнані племена індіанців, за рішеннями Верховного Суду США у Worcester v. Georgia, мають племінний суверенітет і через це самоврядні - їх племінні уряди необов'язково наслідують структуру уряду штату, у якому резервація знаходиться, але можуть встановлювати власні закони у деяких сферах. На відміну від штатів, вони безпосередньо підпорядковані федеральному Бюро справ індіанців. Штати мають обмежену юрисдикцію над їх територіями[14].

Племена індіанців можуть мати землі поза резерваціями і передавати їх під формальну опіку Департаменту внутрішніх справ США, задля подальшого їх використовування цим племенем. Ці землі називаються off-reservation trust land і у більшості схожі за структурою і правами з резерваціями[14].

Частина з племен, особливо на Сході США, визнана урядами штатів. Такі племена не є суверенними і зазвичай не підлягають охороні федерального уряду. У випадку такого визнання правила і відносини з цим племенем регулює штат.

Кожне плем'я ділить резервацію різним чином - наприклад плем'я Навахо ділить себе на агентства і відділи (agencies, Chapters), а плем'я чорноногих - на громади (Communities).

США ділять свої території за двома ознаками:

• повність застосування Конституції США. Та територія, де Конституція стосується повністю, зветься інкорпорованою, і відповідно неінкорпорованою, якщо це не так.
• наявність органічних статутів, що окреслюють відносини федерального уряду з територією. Території, які мають органічний закон, називаються організованими, а неорганізовані його не мають.

Історично територіями США були такі, що США створювало як проміжний етап до здобуття статусу штату. Більшість серед тих, що не були початковими 13 колоніями, проходили через цей етап. Проте від 90-х років ХІХ сторіччя США почало вести експансивну політику щодо завоювань заморських земель. США таким чином вимусило припинення існування Гавайського королівства і анексію островів, а також заволоділо Філіппінами, Пуерто-Рико, Американським Самоа і Гуамом.

Окрім цього, США здобувало території через Закон про гуано з 1856 р., згідно з яким США заявляло претензії до островів, що не були частинами інших країн, на яких не проживали люди і на яких були поклади гуано.

Таким чином, в США на сьогоднішній день 14 територій, усі з них острівні, серед яких постійно заселені п'ять. Узагальнено вони називаються острівними територіями (insular areas).

На травень 2021 р. в США існує лише одна інкорпорована територія під управлінням США — атол Пальміра, що на півшляху від Американського Самоа до Гавайського архіпелагу. Він управляється з Вашингтону департаментом внутрішніх справ США. Сьогодні це національний резерват дикої природи (англ. National Wildlife Refuge).

Цей тип територій розповсюджується на інші території у володінні США. Вісім із володінь - це тихоокеанські острови без постійного населення. Вони управляються з Вашингтону різними агентствами, але частіше за все або як національні резервати дикої природи для наукових цілей, або ж як військові бази. Деякі з них є предметом диполматичних суперечок між країнами, наприклад Гаїті заявляє про приналежність острову Навасса до цієї країни.

США розпоряджається чотирма територіями, яким надані органічні статути, а саме: Пуерто-Рико, Американські Віргінські Острови, Гуам і Північні Маріанські Острови. Американське Самоа не має такого статуту, але має затверджену федеральним урядом конституцію, отже де-факто також вважається організованою, тобто самоврядною, хоча із певними застереженнями. На відміну від штатів, назва "співдружність" змінює статус території, оскільки запевнює, що федеральний уряд не відбере в односторонньому порядку самоврядування території[15].

Території наслідують адміністративний устрій федерального уряду, із губернатором, парламентами й судами. Згідно з рішенням Верховного Суду США у Puerto Rico v. Sanchez Valle, території не суверенні.

Співдружність Пуерто-Рико - найбільша з них за розмірами і населенням, яке більше ніж 21 штат. Це єдина територія, де федеральний суд прирівнюється до тих, що організовані у 50 штатах. Його громадяни загалом не платять федерального податку на доходи[16]. Ця територія, на відміну від інших, висилає не делегата до Конгресу, а Постійного комісара, що обирається на 4 роки замість 2. Пуерто-Рико ділиться на 78 муніципалітетів.

Північні Маріанські Острови мають територіальний суд, що відрізняється тим, що судді не призначаються там на життя, а на строк 10 років. Однак що до решти статус цих островів схожий - жителі є громадянами США і території (так як в Пуерто-Рико) і так само територія підконтрольна федеральному уряду. Співдружність поділена на 4 муніципалітети, що складаються з трьох муніципалітетів найбільш південних островів і цілої решти архіпелагу. Муніципалітет Північних Островів станом на травень 2021 р. непостійно заселений через евакуацію населення.

Американські Віргінські Острови і Гуам не є співдружностями, але також є самоврядними територіями із затвердженим органічним актом у кожному з випадків. З адміністративного поділу Американські Віргінські Острови мають два райони (district), що далі розбиваються на 20 підрайонів, а Гуам ділиться на 19 сіл, що водночас є муніципалитетами.

Американське Самоа має іншу в порівнянні з іншими територіями ситуацію. Жителі Самоа не є громадянами США, але визнаються як жителі США (US national), що дозволяє їм подорожувати і працювати, але через цей статус не мають повних громадянських прав[17][18]. Жителі Американського Самоа мають право змінити цей статус на громадянство за окресленою процедурою у одному зі штатів. Територія має затверджену конституцію, а сама територія має самоуправління. Американське Самоа має 3 райони, 15 округів і 78 сіл.