Адміністративний поділ Франції

Регіон — французька адміністративна одиниця першого порядку. Керівний орган регіону — регіональна рада (conseil régional), який обирається на 6 років шляхом прямих виборів.

Кожен регіон має також префекта регіону, який призначається урядом, роль якого — бути представником держави й забезпечувати злагоджене функціонування децентралізованих служб, наприклад, координація служб поліції.

Територіальна спільнота Корсики, яка вважається одним з 22 регіонів, має спеціальний статус, аналогічний статусу регіону, але з відчутно більшими повноваженнями.

Франція нараховує 96 департаментів у метрополії, хоча нумерація зупиняється на 95-му департаменті. Колишній департамент Корсика (20) був розділений на два департаменти (2А та 2B) в 1976 році. Окрім того, Франція має 5 заморських департаментів. П'ятим заморським та загалом 101-им департаментом у 2011 році стала Майотта.

Керівним органом департаменту є генеральна рада (conseil général), генеральні радники обираються на прямих, загальних виборах терміном на 6 років. Їхній склад оновлюється на половину кожні три роки.

Департаменти були створені в 1789 році[1]. Метою створення було полегшити мовну й національну уніфікацію Франції під приводом раціоналізації адміністративної карти. Максимальний розмір департаменту визначався відстанню, яку може подолати людина на коні за один день, аби добратися до адміністративного центру.[2]

У кожному департаменті є префект. Префект департаменту, в якому розташований адміністративний центр регіону є також префектом регіону.

Кожен департамент поділяється на численні округи (за винятком Території Бельфор, яка становить один округ), в кожен з яких призначається супрефект. Супрефекти мають сприяти роботі префекта свого департаменту. 2013 року у Франції було 342 округи[3].

Округи в свою чергу поділяються на кантони. Їхня роль полягає в забезпеченні виборчої мережі. На кантональних виборах кожен кантон обирає свого представника в генеральну раду . У міській зоні до однієї комуни входить декілька кантонів. У сільській зоні один кантон найчастіше складається з декількох комун. 2015 року кількість кантонів зменшилася з 4035 до 2054.

Муніципальний рівень адміністративного поділу є найнижчим у переважній більшості випадків. Одна комуна (чи муніципалітет) відповідає території певного міста або села. До комуни можуть входити декілька кантонів, але вона може бути частиною лише одного округу. На 1 січня 2015 року у Франції є 36 658 комун, 36 529 з яких розташовані у Французькій метрополії.

Керівним органом комуни є муніципальна рада (conseil municipale), яка обирається на шість років. Головою рад є мер.

Три найнаселеніші комуни Франції: Париж, Марсель та Ліон поділяються на 45 муніципальних округів: 20 в Парижі, 16 в Марселі та 6 у Ліоні. Муніципальні округи не мають нічого спільного з департаментальними.

Деякі комуни можуть також обіймати декілька населених пунктів, що спричинено або традиційною близкістю цих населених пунктів або малозаселеністю території.

З метою покращення співпраці між сусідніми комунами, які мають спільні інтереси й не можуть вирішувати деякі питання лише в межах свого муніципалітету (питання транспорту, економічних зон тощо) у Франції запроваджені різні типи публічних інститутів муніципальної співпраці (фр. Établissements publics de coopération intercommunale, EPCI). На 1 січня 2009 року 34164 комуни були об'єднані в 2601 угруповання з власним бюджетом.

Існує:

• 16 міських об'єднань (фр. communauté urbaine) з найвищим рівнем муніципальної співпраці;
• 174 агломераційних об'єднань;
• 2406 комунальних об'єднань.

Деякі спільноти наділені особливим статусом, врегульованим законом. У метропольній Франції це: Комуни Парижа, Ліона, Марселя, а також департамент Парижа; Територіальна спільнота Корсики, що замінила регіон за законом від 13 травня 1991 року.

Французька республіка також складається з численних адміністративних одиниць, розташованих за межами метрополії.

5 заморських регіонів

У Франції існує 5 заморських регіонів: Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Майотта та Реюньйон. З 2003 року ці регіони мають такий самий статус, як і метропольні. Кожен з них є водночас і заморським департаментом (запроваджено з 1946 року). Ця однодепартаментна структура має в майбутньому призвести до злиття регіональних та департаментальних асамблей.

Заморські регіони, в свою чергу, поділяються на:

• 13 округів;
• 165 кантонів;
• 129 комун (муніципалітетів)

5 заморських спільнот

28 березня 2003 року через конституційну поправку було запроваджено 4 заморські спільноти (collectivités d'outre-mer, COM), з різним статусом.

• Французька Полінезія, за законом від 27 лютого 2004 року також називається заморським краєм (pays d'outre-mer) й наділена широкою автономією. Французька Полінезія поділяється на 5 адміністративних підрозділів (subdivisions administratives), які, в свою чергу, поділяються на 48 комун. Французька Полінезія має локальний уряд, очолюваний Президентом Французької Полінезії.
• Сен-П'єр і Мікелон має статус, близький до департаменту.
• Волліс і Футуна має особливий статус, поєднуючи три монархії (Ало, Сіґав, Ювеа). Королі цих королівств очолюють територіальну раду, до якої також входять три представники французького уряду.
• Сен-Бартелемі, який став заморською спільнотою 15 липня 2007 року, від'єднавшись від Гваделупи. У острова є президент (який обирається кожні 5 років), Однопалатна Територіальна Рада 19 учасників, які обрані голосами виборців і подачею для п'ятирічних термінів, і виконавчою радою 7 учасників.
• Сен-Мартен теж 15 липня 2007 року від'єднався від Гваделупи. Острів має президента і Територіальну Раду.

Нова Каледонія

Нова Каледонія має особливий статус спільноти, який гарантує дуже широку автономію. 1998 року після зіткнень між владними силами та сепаратистами з народу канак (місцевого населення острова) було укладено угоду, яка передбачала проведення референдуму про незалежність Нової Каледонії від Франції, який відбувся 4 листопада 2018 року. Більшість (56,4 %) не підтримала незалежності[4]. Нова Каледонія поділяється на 3 провінції й 33 комуни.

Існує ще 3 адміністартивні одиниці, що входять до складу Франції, але не мають постійного населення.

• Французькі Південні і Антарктичні території (фр. Terres australes et antarctiques françaises), що поділяються на 5 районів: острови Каргелен, острів Амстердам та острів Сен-Поль, острови Крозе та земля Аделі. Щодо землі Аделі, то її суверенітет, за Договором про Антарктиду за 1959 рік, призупинено.
• Так звані Розсіяні острови в Індійському океані (Острови Епарсе) мають з лютого 2007 року також аналогічний статус, вони адміністративно підпорядковані Французьким Південним і Антарктичним територіям.
• Острів Кліппертон — з 21 лютого 2007 року атол безпосередньо підпорядковується урядові Франції, до того часу — був у складі Французької Полінезії.