Адольф Мартенс

Адо́льф Ма́ртенс (нім. Adolf Karl Gottfried Martens; 6 березня 1850, Бакендорф поблизу Гаґенов — 24 липня 1914 Ґросс-Ліхтерфельде, Берлін) — німецький металограф; піонер у галузі металографії сталі та відповідних методик досліджень. На його честь названо мартенситом одну із структур, що має місце у сталі після термооброблення[1][2].

Адольф Мартенс
нім. Adolf Karl Gottfried Martens
Бюст А. Мартенса у Ліхтерфельде (Берлін)
Бюст А. Мартенса у Ліхтерфельде (Берлін)
Народився 6 березня 1850(1850-03-06)
Бакендорф, Німеччина
Помер 24 липня 1914(1914-07-24) (64 роки)
Берлін, Німеччина
Поховання Далем (Берлін
Місце проживання Берлін
Країна  Німеччина
Національність  Німеччина
Діяльність інженер, винахідник, викладач університету, металург
Alma mater Королівський технологічний університет
Галузь металургія
Заклад Інститут досліджень матеріалів (Далем-Берлін)
Звання Doctor honoris causa
Ступінь професор
Членство Прусська академія наук і Association of German Engineersd
Відомий завдяки: металографічним дослідженням сталі
Діти Ганс Мартенс
Нагороди

Пам'ятна медаль Грасгофаd (1911)

 Адольф Мартенс у Вікісховищі
Місце поховання Адольфа Мартенса та його сина Ганса у Далемі (Берлін)

Біографічні дані

Дитинство та юнацькі роки

Адольф Мартенс народився 6 березня 1850 року у невеликому містечку Бакендорф, поблизу міста Гагенова (Мекленбург-Передня Померанія). Його батько займався нерухомим майном. Закінчив німецьку початкову школу (нім. Realschule) у Шваріні. У віці сімнадцяти років, він деякий час працював слюсарем у майстерні тесляра Ернста Брокельманна в Гюстрові (нім. Güstrow).

У 1868 році Мартенс поступив на навчання до Королівської вищої технічної школи у Берліні. У 1871 році її закінчив з отриманням звання інженера[1].

Інженерна кар'єра

Інженерна кар'єра розпочалась з моменту налагодження співробітництва з Пруською Східною Залізницею (нім. Preußische Ostbahn) у Бидгощі. До його функцій належали проектування й нагляд за станом залізничних колій, мостів та інших залізничних споруд[1][2]. У 1875 Мартенс перейшов працювати в інженерну групу залізничної гілки Берлін-Вроцлав у Берліні. Основним його завданням було тестування та перевірка якості сталевих виробів, в основному рейок. Під час проведення досліджень майбутній вчений зав'язав багато важливих знайомств з представниками промисловості[2]. Переважно це були дві компанії:

  • «Gutehoffnungshütte» з Вестфалії;
  • «Königs-Laurahütte» зі Шльонська[1].

Наукова діяльність

Адольф Мартенс у 1880 році повернувся до свого навчального закладу на посаду асистента професора. 1 квітня 1884 року обійняв посаду керівника Інституту техніко-механічних досліджень. До його колективу приєднався професор М. Руделофф (нім. Max Rudeloff), який після смерті Мартенса став керівником Інституту, і два техніки[2]. Розвиток інституту й цілої галузі матеріалознавчих досліджень прискорило утворення в Берліні у 1884 році нового осередку досліджень мастильної оливи й паперу. Через п'ять років Мартенс отримав титул професора[1].

У 1904 році А. Мартенс подав ініціативу щодо об'єднання усіх йому підпорядкованих осередків і за його прямої участі було створено Інститут матеріалознавства у Далемі, передмісті Берліна. Наступний успіх прийшов роком пізніше. За свої заслуги і значний внесок у поглиблення знань з матеріалознавства удостоєний Дрезденською політехнікою титулу почесного доктора (лат. Doctor honoris causa)[1][2]. Був членом Прусської академії наук у Берліні[3]. Адольф Мартенс керував своїм інститутом, що інтенсивно розвивався, аж до смерті[1][2].

Останні роки життя

У 1913 році стан його здоров'я несподівано погіршився. Помер 24 липня 1914 року у Берліні. Похований на кладовищі у Далемі між похованням сина та співробітника Еміля Гейна[1].

Наукова спадщина

Професор Адольф Мартенс був піонером у металографії заліза і сталі. Його роботи, з цією галуззю науки принесли йому велику популярність і авторитет. Генрі Кліфтон Сорбі і Мартенс займались незалежно розвитком методик металографії із застосуванням мікроскопії. Для обох дослідників великий інтерес викликала внутрішня структура металів а також залежність властивостей матеріалів від процесів їх створення та обробки[1]. Мартенс, хоча і віддавав перевагу ескізним зарисовкам видимих мікроструктур, провів декілька дослідів з використанням світлочутливих фотографічних емульсій. Він запропонував застосовувати освітлення зразка під кутом до його поверхні для того, щоб поліпшити якість видимого зображення[2]. До кола його наукових інтересів входило вивчення усадкових явищ у виливках. Він виявив і описав дендритні структури, які він називав «кристал сосноподібний». Він також провів спостереження і дослідження поверхонь зламу зразків матеріалів. Спроектував і виготовив твердомір Бріннеля, розривну машину а також, так званий скретч-тестер. Був автором численних підручників з матеріалознавства. Розвинув такі технології обробки як розрізання, шліфування, полірування і травлення, основа яких була запозичена з мінералогії[1][2].

Оригінальні нотатки та рукописи Мартенса зберігаються в колекціях Федерального інституту досліджень матеріалів в Берліні (нім. Bundesanstalt für Materialforschung und -prüfung, BAM)[1].

Вшанування вченого

У 1902 році виникла ідея, щоб прізвище Адольфа Мартенса використати для назви фази «великої твердості із голчастою структурою» у сталі. Французький професор Флоріс Осмонд сказав:

Я буду називати цю складову «мартенситом» від прізвища професора Мартенса, котрий заклав у Німеччині у 1887 році незалежний осередок металографічних досліджень і з тих пір він прямує шляхом науки з наполегливістю, талантом й успіхом.

Шостий конгрес Міжнародної асоціації з випробування матеріалів (англ. International Asotiation for Testing Materials, IATM) відбувся у Нью-Йорку у вересні 1912 р. На конгресі Комісія з назв мікроскопічних субстанцій та структур сталі й чавуну (англ. Naming Commission Microscopic Substances and Structures of steel and iron) прийняла остаточне рішення у питанні назв для структурних складових залізовуглецевих сплавів. Одноголосно було затверджено термін «мартенсит»[2].

Від прізвища Мартенса походить також власна назва універсальної шкали твердості — твердість за Мартенсом (HM)[4] і спосіб для визначення температури займання в закритому тиглі — метод Пенскі-Мартенса[5].

25 січня 1991 року за ініціативи працівників Федерального інституту досліджень матеріалів було зареєстроване товариство для увічнення пам'яті великого вченого. У рамках товариства створено спеціальний фонд, завданням якого є раз на два роки виділення коштів на підтримання й популяризацію досліджень в матеріалознавстві, аналітичній хімії та техніки безпеки[6].

Вибрані публікації

Див. також

Примітки
  1. P.D. Portella (2006). Adolf Martens and his contributions of materials engineering (англ.). Процитовано 4 березня 2012.
  2. Bruce Bramfitt (2011). A Metallurgical Perspective of the Role of Rail Steel in the Growth of America (англ.). Процитовано 4 березня 2012.
  3. Bundesanstalt für Materialforschung. Blick zurück in die Geschichte der BAM. Adolf Martens (нім.). Архів оригіналу за 25 лютого 2012. Процитовано 5 березня 2012.
  4. ISO/FDIS 14577-1:2002. Metallic materials — Instrumented indentation test for hardness and materials parameters
  5. ISO 2719:2002 Determination of flash point — Pensky-Martens closed cup method.
  6. Bundesanstalt für Materialforschung. Adolf-Martens-Fonds e. V. (нім.). Процитовано 6 березня 2012.
  7. Blick zurück in die Geschichte der BAM (нім.). 11 серпня 2010. Архів оригіналу за 25 лютого 2012. Процитовано 2012-03-5.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.