Академічна музика XXI століття

Академічна музика XXI століття продовжує тенденції останньої чверті XX століття у тому числі напрями полістилізму та еклектики, і часто включає елементи всіх характерних музичних стилів незалежно від їх приналежності до академічного музичного мистецтва[1]. Також академічна музика (насамперед — західна) характеризується послабленням відмінностей між музичними жанрами та відсутністю єдиного переважаючого напряму. При цьому найважливішими атрибутами академічної (або «серйозної», класичної в широкому розумінні) музики залишається естетичне (а не побутове) призначення, автономність (а не прикладний характер), концепційність змісту, основні жанрові типи — опера, симфонія, концерт, великі хорові жанри, камерна музика[2].

На думку низки мистецтвознавців та музикантів[3], початок ХХІ століття в академічному музичному мистецтві також характеризується глибокою[4] художньою кризою[5] зниженням інтересу публіки до творчості академічних композиторів[6], застоєм втративших апріорну новизну авангардних напрямів[4], тривалим пошуком[7] та відсутністю значущих нових тенденцій[8], переходом від самого поняття музики в її звичайному розумінні до так званого саунд-арту — звукового мистецтва, де на першому плані стоїть створення звукових ландшафтів, звукового дизайну, графічна та видовищна складова[9].

Помітний вплив на академічну музику в XXI столітті надають, у тому числі, сучасні технології, включаючи Інтернет, VST і як наслідок — можливості та простота поєднання електронного та «живого» звучання.

Полістилістика, що характеризується поєднанням елементів різноманітних музичних жанрів та композиторських технік в єдиному творі[10], стає все більш поширеним явищем музики XXI століття[11],. У жовтні 2009 року журнал BBC Music Magazine провів опитування серед європейських та американських композиторів про останні тенденції у західній класичній музиці. На думку, виявленому під час опитування, «невизначена стилістика не сприяє розвитку мистецтва, і індивідуальний стиль слід заохочувати»[11]. В опитуанні взяли участь Браян Ферніхоу, Майкл Найман, Джон Адамс, Джонатан Харві, Джуліан Андерсон, Джон Тавенер. Роботи кожного з цих авторів є різними аспектами музики XXI століття, але всі ці композитори дійшли висновку: «сучасна музика надто різноманітна, щоб її можна було класифікувати». Зокрема, французький композитор Дютійє заявив, що «зараз немає поділу на серйозну та популярну музику, є лише гарна чи погана». Продовжують набирати чинності розрізнені тенденції до повернення функціональної гармонії[12], що лежить в основі музичних творів — неотоналізм (или пантонализм)[13].

Для композиторів США характерним є звернення композиторів до музики різних народів світу. Наприклад, Ла Монте Янг з Маріан Зазеела заснували ансамбль, який виконує індійську класичну музику і поєднує традиції західної та індійської класичної музики[14]. Джеймс Макміллан пише в традиціях шотландська народної музики[15], а Роман Туровський-Савчук пише музику в традиціях українського бароко.[16]

В Євразії популярними є релігійні мотиви, зокрема в творчості A. Пярта[17], С. Губайдуліної[18], В. Сильвестрова[19], В.Степурка[20] та інших. Тан Дун у своїх роботах намагається з'єднати буддистську, християнську та інші культури[1] Джон Тавенер черпав натхнення у східному містицизмі та музиці Православної Церкви[14].