Александрійська бібліотека

Александрійська бібліотека — найбільша й найвідоміша бібліотека в період еллінізму, була заснована та діяла при Александрійському музеї, або музеумі (музейоні) (Єгипет). Заснована, як вважається, Птолемеєм II на початку III століття до н. е.

Александрійська бібліотека

гравюра, 19 ст.
31°12′32″ пн. ш. 29°54′33″ сх. д.
Країна: Єгипет
Тип: research libraryd
Складова Александрійський мусейон
Розташування Александрія
Заснована 3 століття до н. е.
Фонди: 1 000 000 пергамент[1]
 Медіафайли у Вікісховищі

Історія

Заснована близько 290 до н. е. Протягом усього III століття до н. е. очільник бібліотеки за традицією був одночасно і вихователем спадкоємця престолу[2].

Після римського завоювання Єгипту бібліотека зберегла своє високе значення для нової адміністрації; до початку III століття н. е., її співробітники мали привілеї птолемеєвої епохи. Александрія підтримувала статус інтелектуального та освітнього центру ще в V столітті. Власне, бібліотечних зібрань було два: головне, яке розташовувалося в царському палаці в кварталі Брухейон (воно постраждало під час війни Юлія Цезаря в 48 до н. е.), І допоміжне, в храмі Серапіса (Серапеум), там зберігалися загальнодоступні фонди і навчальна література.

Основний фонд бібліотеки припинив існування в ході бойових дій 273 року — імператор Авреліан повністю знищив Брухейон. З XVIII століття поширилася версія, що частина бібліотеки, що зберігалася в Серапеумі, була знищена під час зіткнень 391 року між християнами і язичниками, але вона не підтверджується однозначно античними джерелами. За легендою, знищення бібліотечних фондів завершилося в ході арабського завоювання в першій половині VII століття. За правління Птолемеїв Александрія стає найбільшим єгипетським полісом архівів та протобібліотек.[3] Бібліотека в обов'язковому порядку отримувала примірники всіх документів, котрі виявлялися на іноземних суднах; за наказом Птолемеїв навіть грабувались архіви інших країн задля отримання оригінальних літературних та наукових матеріалів.[4]

Книжковий фонд

Книжковий фонд Александрійської бібліотеки складався з грецької та перекладної східної літератури (про кількість книжок відомо різне: від 50 до 700 тисяч сувоїв, що на той час було найбільшою колекцією у знаному світі). Каллімах, відомий поет і критик Александрійського періоду, який стояв на чолі Александрійської бібліотеки (середина 3 століття до н. е.), залишив бібліографічні таблиці з 120 рукописних сувоїв, складені на основі фондів Александрійської бібліотеки. Навколо Александрійської бібліотеки виникло те, що прийнято порівнювати з університетом, який приваблював багатьох учених (Аристарх Самоський, Евклід, Герофіл та інші).

  • Вважається, що основний фонд Александрійської бібліотеки загинув в пожежі 47 до н. е. у війні Цезаря з Помпеєм — під час облоги Александрії Юлієм Цезарем, як частина кампанії, щоб завоювати поліс. Значна частина колекції, зібрана дев'ятьма поколіннями вчених, згоріла коли вогонь, що охопив флот Птолемея XIII, перекинувся на бібліотечні склади.
  • В кінці четвертого століття християнськими правителями проводилась боротьба з язичництвом як відповідь на римські гоніння християн у попередні століття. У 391 Імператор видав указ Олександрійському патріарху — Феофілу на знищення язичницьких храмів. Чи при цьому могли загинути і книги — в історичній науці не вистачає конкретних доказів цього.
  • Остаточно книжкові багатства Александрійської бібліотеки загинули в 7—8 століттях.
У часи римського панування єгипетські бібліотеки як військовий трофей були перевезені до Італії, де їх спалювали.[5]
У 641 бібліотекою розпоряджалися арабські завойовники. Кілька книг араби знайшли цікавими, а на запитання, що робити з рештою, халіф Омар Ібн Аль-Хаттаб відповів: «Якщо зміст цих книг відповідає Корану, то ми можемо обійтися без них, оскільки книга Аллаха більш ніж достатня. Якщо, з іншого боку, їх зміст суперечить книзі Аллаха, немає необхідності їх зберігати. Дійте, виходячи з цього, і знищіть їх».[6] Тільки твори Арістотеля вціліли.

Історіографія

Відлік сучасної наукової історіографії Александрійської бібліотеки ведеться від 1823 року, коли в Лейдені вийшла невелика монографія Герхарда Деделя «Historia critica bibliothecae Alexandrinae». У 1838 році аналогічну книгу опублікував Ф. Річль[7], і з тих пір публікації на тему Олександрійської бібліотеки стали більш-менш регулярними. Істотним внеском у дослідження бібліотеки стала монографія американського дослідника Е. Парсонса, що вийшла в 1952 році[8]. У 1986 році було опубліковано дослідження Л. Канфора «Зникла бібліотека»[9], що стало бестселером, але його критикували за змішання фактів з літературним вимислом і «туманність» висновків[10]. Однак, оскільки в книзі наведені майже всі стародавні джерела і описані сучасні дослідження, книга перекладалася на багато мов і регулярно перевидається. У 1990 році були опубліковані дослідження Мустафи аль-Аббадо, що вважаються найбільш фундаментальними з тих, що досі публікувалися[11].

Сучасна Александрійська бібліотека
Сучасна версія Александрійської бібліотеки

У 2002 році в Александрії на передбачуваному місці старої бібліотеки була побудована сучасна «Бібліотека Александріна», покликана відновити колишню велич і забезпечити вільний доступ до знань для всіх охочих. У результаті будівництва бібліотеки в Єгипті була створена нова освітня система та публічна освітня організація, незалежна від уряду. Дана установа виконує цілий ряд культурних функцій[12]. Під час революції 2011 року в Єгипті жителі Александрії вишикувалися в живий ланцюг навколо бібліотеки, щоб захистити її від натовпу мародерів, які, підпалюючи, трощили все на своєму шляху.

Александрійська бібліотека в українській літературі

Сучасний український лінгвіст, письменник і перекладач Назарій А. Назаров у 2017 році видав книжку-літературну містифікацію під назвою «Александрійська бібліотека»[13], до якої ввійшов життєпис вигаданої особи — Аглаї Андроїді (1800—1912), яка походила з Александрії Єгипетської, але доживала свої дні в Києві.

Див. також

Примітки
  1. The Shores of the Cosmic Ocean — 1980.
  2. Борухович, 1976, с. 152.
  3. Глухов А. Г. Судьбы древних библиотек: научно-художественные очерки / А. Г. Глухов. — М. : ТОО Либерия, 1992. — 160 с
  4. Annual Report 2002—2003 [Electronic resource]. — Alexandria: Bibliotheca Alexandrina, 2004. –95 p. — Access mode : http://www.bibalex.org/attachments_en/ Publications/Files/Annual_Report_2002-2003.pdf. –Title from the screen. Accessed 20.04.12. See also: http://www.bibalex.org/Publications/BA_AnnualReports_%5Bнедоступне+посилання+з+червня+2019%5D EN.aspx?Dir=2. Accessed 20.04.12
  5. Зайдлер Людвик // Атлантида — М.: «Вече», 2004. — 206 с.
  6. bibliotheka. In: Ernst Lautenbach: Latein-Deutsch. Zitaten-Lexikon. Lit, Münster 2002, ISBN 3-8258-5652-6, S. 107.
  7. Ritschl F. Die alexandrinischen Bibliotheken. — Breslau, 1838.
  8. Edward A. Parsons. The Alexandrian Library. — London, 1952.
  9. Luciano Canfora. La biblioteca scomparsa. — Palermo, 1986.
  10. Поластрон, 2007, с. 30.
  11. Mostafa El-Abbadi. The life and fate of the ancient Library of Alexandria. — 1990.
  12. Thomas Fagernes (28 листопада 2012). Snøhetta. Архітектурне бюро, Норвегія. Лекція Томаса Фагернесі, партнера бюро і Senior Architect в Snøhetta (рос.). BLUEjeansWITHblueCORNFLOWERS.blogspot.com. Процитовано 10 квітня 2013.
  13. Александрійська бібліотека, або Каталог книжок, що їх повсюдно збирала Аглая Андроїді ...

Посилання

Література
  • Борухович, В. Г. У світі античних сувоїв. — Саратов : Вид-во Саратовського університету, 1976. — 224 с.
  • Браво, Б.; Випшицкая-Браво, Е. Долі античної літератури. — СПб. : Античні письменники. словник, 1999.
  • Мецгер, Б. Текстологія Нового Завіту: Рукописна традиція, виникнення спотворень і реконструкція оригіналу. — М. : Біблійно-богословський ін-т св. апостола Андрія, 1996. — 334 с.
  • Поластрон, Л. Книги у вогні. Історія нескінченного знищення бібліотек. — М. : Текст, 2007. — 397 с. — ISBN 978-5-7516-0653-1.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.