Гоніння християн

Детальніше: Гоніння на християн у Римській імперії

У межах Римської Імперії релігійне життя було не приватною, а державною справою. Традиційну римську релігію характеризує тісний зв'язок з державним ладом та політичним життям. З огляду на це, християнство не могло не вступити у конфлікт з римською державою, яка повинна була захищати офіційну релігію, і з римським суспільством, яке цю релігію сповідувало. Встановленням принципату супроводжувалося певними змінами у релігійному житті — складовою римської релігії стає культ імператора. Імператори І–ІІ ст. н. е. і, можливо, через несприйняття культу імператора християн звинувачували на підставі закону про образу величі римського народу, як про це говорить Тертуліан (Sic et circa maiestatem imperatoris infamamur).[1] (див. також: Бог-король)

Найбільш відомим прикладом гоніння християн є переслідування християн у Римській імперії. Самі ранні заходи римського уряду проти християн можна, ймовірно, датувати періодом правління імператора Клавдія. За повідомленням Светонія цей імператор «юдеїв, постійно підбурюваних Хрестом (Iudaeos impulsore Chresto assidue) вигнав з Рима».[2] Светоній не диференціює християн та юдеїв. На перших порах християнство поширювалось серед юдеїв і лише згодом до церкви залучаються «язичники». Відокремлення християнства від юдаїзму пов'язане з Юдейською війною (друга половина 60-х років н. е.), коли було зруйновано Єрусалимський храм і відбулось розселення юдео-християн по усій Римській імперії.

Гоніння досягли піку в 64 році, коли імператор Нерон вказав християн винними за пожежу у Римі. В 64 році більша частина Рима була знищена, або частково пошкоджена вогнем внаслідок пожежі, яка спалахнула у липні того року у лавках римських торговців. Діон Кассій ж передає ворожу для Нерона версію, за якою палії були послані самим принцепсом для підпалу будинків у різних частинах міста. Ймовірно прагнучи відвернути підозру від себе, Нерон поклав провину за пожежу на християн.[3] Багатьох християн було схоплено, піддано жорстоким тортурам і страчено. Светоній жодним чином не пов'язує це із пожежею. Таціт, розповідаючи про події періоду правління імператора Нерона, вказує на сприйняття християн як окремої, відмінної від юдеїв релігійної групи. Самі ж юдеї до християн ставилися вкрай вороже. Під час юдейського повстання Бар-Кохби, за наказом ватажка повсталих, лише християн жорстоко катували, якщо вони не зрікалися Христа і відмовлялися виголошувати йому хулу.[4]

Пізніше, при імператорі Доміциані (81 — 96), християни піддавалися переслідуванням, цього разу, як у Римі та Малій Азії, але ці гоніння сповільнилося після смерті Доміціана.

У наступні півтора століття, було, ймовірно, не централізовано організоване гоніння на християн, хоча християнство в якійсь мірі не були легалізовані, і мали місце спорадичні переслідування навколо Римської імперії, наприклад. У Єгипті і решті Північної Африки в перші роки третього століття, де багато християн було вбито в результаті закону імператора Септіміуса Северуса, який забороняє розповсюдження християнства і юдаїзму.

У 250 році імператор Децій почав досі найбільш повні і організовані гоніння на християн. Ці гоніння були, однак, скасовано смерті Деція в наступному році, але відновлені Валеріаном в 257 році. Незважаючи на те, що вдалося викорінити християнство, у 260 імператор Галлієн вирішив встановити переслідування. Тим не менш, дуже велика кількість християнс за цей період знизилася.

У наступні 40 років християни відносно мирно співіснували з римлянами, і здавалося, що правителі прийняли їх присутність. Але в 303 році ініційовано імператором Діоклетіаном нові гоніння з більшою силою, ніж будь-коли.