Алемдар Мустафа-паша

Походив з албанської заможної родини. Син яничара Хаджи Гасан-аги. Народився у місті Хотин (сучасна Україна) близько 1755 року. Здобув початкову освіту, характерну для тогочасних військовиків. Перебував у яничарському корпусі під час російсько-турецької війни 1787—1791 років. Саме в ці роки він став байрактаром (прапороносцем). Те саме означає алемдар, але албанською. Після війни Мустафа продовжив службу у аяна (намісником) Рущука Ісмаїла Терсенікли-оглу, а близько 1800 року отримав придворний чин сіляхдара (гвардійця). У 1804 році стає аяном Разграда, а після смерті Терсеніклі-оглу у 1806 році — аяном Рущука.

У 1806 отримав почесні придворні чини капиджібаші (голова придверників) і першого емір-і ахура, або мірахура (конюшого), а з початком російсько-турецької війни 1806—1812 років був призначений валі (генерал-губернатором) Сілістрії і сераскером (командувачем військами) Дунайського фронту. З цього моменту Мустафа-паша стає одна з найбільш впливових фігур Румелійський еялету.

Він послідовно підтримував військово-адміністративні перетворення султана Селіма III і після його повалення яничарами 1807 року очолив таємний політичний гурток «Рущукських друзів» — противників реакційної політики нового султана Мустафи IV. Влітку 1808 Мустафа-паша з загоном прибічників висунувся з Рущука до Едірне, де об'єднався з силами великого візира Челебі Мустафи-паші. Під виглядом допомоги новому султану Алемдар Мустафа-паша прибув на чолі об'єднаних військ (15 тис. вояків) до Стамбулу. Побоюючись повернення на трон Селіма III і бажаючи зміцнити свої позиції, Мустафа IV наказав убити колишнього султана і свого брата Махмуда — останнього представника династії. Алемдару вдалося врятувати з рук катів Махмуда і звести його на трон, а самому зайняти пост великого візира, забезпечивши повернення до влади прихильників реформ.

За короткий термін свого везірата зумів здійснити низку важливих кроків. Він ліквідував корпус босфорських ямаків (допоміжних підрозділів), які відігравали провідну роль в організації повстання проти Селіма III, і розправився з їх очільниками. Було придушено опір яничар, а їхні лідери Кесе Муса-паша і Атауллах-ефенді спочатку були відсторонені від посад, а потім страчені. Великий візир ініціював укладання окремих угод між впливовими аянамі Румелії та Анатолії, улемами і султаном — Сенед-і Іттіфак (Союзний пакт), який встановив права і привілеї провінційної знаті, її обов'язки по відношенню до держави. Мустафа-паша намагався продовжити реформи Селіма III зі створення нової армії, відновив військо Нової системи під назвою секбан-і джедід («нових секбанов»), відібрав у цивільних осіб військові патенти на платню есаме, заборонив яничарам займатися будь-якою діяльністю, окрім військової. Проте в повному обсязі передбачувані нововведення в яничарському корпусі не були здійснені через протидію султана Махмуда II, який побоювався посилення великого візира.

Загострена боротьба за вплив між прихильниками реформ і султанським двором, зростаюча непопулярність Мустафи-паші призвели до нового повстання яничар. Вночі проти 15 листопада 1808 року яничари оточили і підпалили резиденцію великого візира. Той сховався в башті палацу разом з гаремом. Усвідомивши безнадійність становища, він зажадав випустити жінок і викликав до себе командира яничарського загону. Коли яничари увірвалися в покої, Алемдар Мустафа-паша вистрілив в бочку з порохом і підірвав вежу. Тіло великого візира було виявлено лише через 3 дні після того, як пожежу загасили, що породило чутки про можливу втечу великого візира і сприяло ескалації напруженості.

Яничарський бунт не припинився, а перейшов на інших сановників, які підтримували Нову систему. Перемога яничар означала поразку реформаторських намірів Мустафи-паші. Так, військо секбан-і Джедід було розігнано, частину офіцерів вбито, казарми Левент і Селіміє спалено, друкарня в Ускюдарі розграбована і зруйнована.

Рештки Мустафи-паші було поховано в фортеці Йедікул, але в 1911 році через будівництво залізниці перепоховано в стамбульській мечеті Зейнеп Султан.