Хотин

Хоти́н — місто в Україні, центр Хотинської міської громади Дністровського району Чернівецької області. Розташоване на правому березі Дністра. Відоме фортецею XIII — XVIII століття, яка збережена до сьогодення.

Хотин
Герб Хотина Прапор Хотина
Основні дані
Країна  Україна
Регіон Чернівецька область
Район Дністровський район
Громада Хотинська міська громада
Засноване 22 вересня 1002 року,
Населення 1778 – 16 857 мешканців
1897 – 23800 мешканців
1930 – 15300 мешканців
1970 – 11900 мешканців
Останні дані – ▼ 9336 (01.01.2017)[1]
 - повне 1778 – 16 857 мешканців
1897 – 23800 мешканців
1930 – 15300 мешканців
1970 – 11900 мешканців
Останні дані – ▼ 9336 (01.01.2017)[2]
Площа 20,39 км²
Поштові індекси 60000–60005
Телефонний код +380-3731
Координати 48°30′34″ пн. ш. 26°29′31″ сх. д.
День міста 14 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Кам'янець-Подільський
До станції 25 км
До обл./респ. центру
 - фізична 50 км
 - залізницею 180 км
 - автошляхами 60 км
До Києва
 - фізична 360 км
 - автошляхами 431 км
Міська влада
Адреса м. Хотин, вул. Незалежності, 52
Вебсторінка Хотинська ОТГ
Міський голова Дранчук Андрій Дмитрович

 Хотин у Вікісховищі

Карта
Хотин

Географія

Біля міста тече річка Варниця, права притока Дністра.

Назва

У літописі згадуваний як Хотень. У билинних переказах був богатир на ім'я Хотен Блудович.

Герб
Старий герб

1826 року місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями — символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж — застромлені бунчуки.

Прапор

Прапор міста ухвалено 21 березня 1996 року. Автором прапора є В. Денисенко.

Історія
Хотинська битва.
Хотинська битва, 1673
Хотинська фортеця у 1918 році
Хотин 1788

Завдяки вигідному стратегічному положенню Хотин відіграв значну роль в історії України, Молдовського князівства, Речі Посполитої, Османської імперії та Російської імперії.

Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами — кам'янками, які датують IX—X століттями, а на глибині 1,2–1,4 м. — виявлений культурний шар VII—VIII століть.

З X століття входив до складу Русі, згодом — Галицько-Волинського князівства.

Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV століття. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдовському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азійській торгівлі. У другій половині XVI століття від хотинського ярмарку у молдовську скарбницю надходила величезна сума грошей — 10 000 золотих на рік.

У складі Шипинської землі

З кінця ХІІ століття на півдні Галицького князівства Галицько-Волинської держави починає формуватись земля з напів-автономним статусом. Після монголо-татарської навали зв'язки з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до їх фактичного відокремлення на початку XIV, та визнання зверхності Золотої Орди.

У середині XIV століття починається занепад Золотої Орди, в залежності від якої перебував край. В 1349 році Королівство Польське захопило Галицьке князівство. В цей же час на землях у басейні річки Молдова формується нова держава — Молдовське князівство.

На південному прикордонні Галицького князівства постає Шипинська земля — практично самостійна адміністративно-територіальною одиниця з власною самоуправою, за яку вели запеклу боротьбу Королівство Польське, Королівство Угорське та Молдовське князівство.

Документально вперше згадує Шипинську землю Ян Длугош в 1359 році у зв'язку з походом короля Казимира у Молдову. Приблизні межі описувались в грамоті 1412 року.

Загальне керівництво землею здійснював Воєвода. Хотинська фортеця була центром Хотинської волості («дєржави»), якою керував Староста («дєржавець»)

У складі Молдови

Від 1373 року Хотин увійшов до складу Молдови.

Упродовж XV—XVI століть Хотинська фортеця була столицею Мультан, резиденцією молдовських господарів.

Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці — звели мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів.

Згаданий у «Списку руських городів» наприкінці XIV століття («На Днестре Хотень») й у грамоті молдовського воєводи Олександра від 8 жовтня 1408 року.

У XVI столітті деякий час перебував під владою Польщі, потім знову Молдовського князівства (у васальній залежності від османів), у XVIII столітті Хотинська округа була безпосередньо включена до складу Османської імперії.

Після занепаду Молдовського князівства місто і фортеця перейшли до рук османів. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдовським господарем про спільний виступ проти Османської імперії. Через зраду молдовських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі.

1615 року війська Речі Посполитої зайняли Хотин. Після Цецорської битви 1620 року між Річчю Посполитою та Османською імперією, в ході якої війська Речі Посполитої були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від османської навали.

Хотинська битва 1621

У вересні — на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської битви, яка прославила запорозьких козаків на чолі із гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним і стала зламним моментом в історії Османської імперії. У ході Хотинської війни військо Речі Посполитої великого гетьмана литовського Яна-Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорозьке військо гетьмана Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної османсько-кримськотатарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед османських військ. 24 вересня у фортеці помер від поранення і наступного зараження крові гетьман Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри військ Речі Посполитої поступово підточували сили османів. Осман II остаточно розгубився. 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Але вже 9 жовтня 1621 р. Султан Осман II був змушений укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир.

Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі і османські феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни 1650—1653 років у Хотині перебували війська Богдана Хмельницького.

Хотинська битва 1673

11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян III Собеський на чолі 30-тисячного війська Речі Посполитої вщент розгромив у Хотині 40-тисячну османську армію. Вирішальним моментом Хотинської битви 1673 стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі і полону врятувалось лише декілька тисяч османів. Тільки на початку XVIII століття османи змогли закріпитися в Хотині і в фортеці.

Після реконструкції 1712—1718 років (за участю французьких інженерів) Хотинська фортеця стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.

Хоча під мурами фортеці продовжують йти битви, в XVIII—XIX століттях вона поступово втрачає своє оборонне значення.

1739 року московські війська вступають в Хотин після перемоги над османами у битві під Ставчанами.

1769—1787 рр. російська імператорська армія знову штурмувала Хотинську фортецю.

Облога Хотина 1788

1788 року місто взято в облогу австрійськими військами під командуванням принца Фрідріха і московськими військами під командуванням сина генерала Солтикова. Місто було в облозі 4 місяці і 8 днів. 19 вересня 1788 року місто з комендантом Осман-пашею здалося. Осман-паші та іншим дозволили вивезти всіх своїх людей та все своє добро з замку, фортеці та міста. Це все вивезено на 2700 возах. Солтиков запросив до себе Осман-пашу на обід. Осман-паша був чоловіком Гелени, сестри Софії Клявоне. Софія Клявоне перебувала тоді у зв'язку із Солтиковим. Після того як місто капітулювало в ньому було 16 857 жителів.

1 жовтня 1778 австрійські та російські війська ввійшли в місто. Місто було порожнє і значно поруйноване. Передмістя Константинополь ще раніше спалив Осман-паша.

Саксонський принц Фрідріх Заальфельдский так описав тоді місто. Хотинська фортеця в формі чотирикутника, 1800 на 730, має четверо воріт. Ворота мали назви: Водяні, Стамбульські, Бендерські і Корохові. В середині замку розташовані палац паші, мечеть, османська лазня, багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могли жити 800 осіб. Місто розташоване вище фортеці і оточене грабовим палісадом до самої фортеці. Одне передмістя називали Константинополь, а інше біля воріт, які виходили на дорогу до Окопів, називали Румля. Між двома передмістями був сад Осман-паші, який виходив і поза палісад. Малий струмок, який стікав в Дністер ділив місто і фортецю на дві частини. Місто забудовано дерев'яними будинками. При фортеці були 7000 вояків, жив тоді там Осман-паша та ага яничарів Друруоглу.

У складі Російської імперії
Єврейське кладовище (Хотин)

Після російсько-турецької війни 1806—1812 рр. Хотин було анексовано Росією, після чого він став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, османи майже повністю знищили місто.

1832 р. на території фортеці збудовано нову церкву св. Олєксандра Нєвского. 1856 року московський уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкту. Саме місто протягом XIX ст. розбудовували на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців.

Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.

1918 року на прикордонну Хотинщину претендувало 6 держав: Біла Росія, Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Україна, Молдовська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року Хотин окупували війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не покорилися новим заґарбникам. У січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як ста селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинського повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого у Хотин, заґарбники вчинили розправу над населенням. Щодня заґарбники вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років був повітовим центром Румунії.

Під час Другої світової війни Хотин був під румунською окупацією (6 липня 1941 р. — 4 квітня 1944 р.), пізніше у складі УРСР.

Воєнні події внесли значні зміни в національний склад населення:

(у 1930 р. відповідно було: 15 %, 37 %, 38 % і 9 %).

Епідемія коронавірусу

У березні 2020 року у місті було виявлено хворого на коронавірус[3].

Природоохоронні території
Національний природний парк «Хотинський» поблизу Хотина

У центрі міста розташований парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення — «Хотинський парк», а на вулиці Кутузова, 34 — гідрологічна пам'ятка природи Джерело «Хотинське». Місто межує з національним природним парком «Хотинський» (заклад — вул. Олімпійська 69) та народним природним парком «Подільські Товтри». При північно-східній околиці міста Хотин, поруч з Хотинською фортецею, розташований ландшафтний заказник місцевого значення Хотинська фортеця.

Пам'ятки історії та культури

Святині

На території замку була церква св. Миколая, за переказами збудована грецькою княжною. Пізніше османи влаштували в ній мечеть.

1621 року біля стін замку було 2 церкви: одна дерев'яна і одна мурована.

Промисловість і торгівля
Торговельний центр у центрі міста

На сьогодні в місті діють:

  • Завод харчової та медичної упаковки
  • ТДВ «Калібр»
  • Завод продтоварів
  • ТзОВ «Хотинпродукт»
  • ТзОВ «Хотинхліб № 2»
  • ОКП «Буковина»
  • ТзОВ «Буковинська агропромислова компанія»
  • Автотранспортне підприємство 17741
  • Держлісгосп
  • Районна друкарня

У місті працюють 19 магазинів споживчої кооперації, 12 закладів громадського харчування, близько 20 магазинів та 10 кафе-барів, які перебувають у приватній власності. У колишній будівлі універмагу функціонує критий ринок

У сфері побутового обслуговування діє мале колективне підприємство «Хотинчанка».

Ювілейна монета "1000 років Хотину"

Освіта і культура

В місті функціонують заклади освіти, зокрема:

  • Хотинський сільськогосподарський технікум;
  • Загальноосвітня школа І–III ступенів № 1;
  • Загальноосвітня школа І–III ступенів № 5;
  • Хотинська гімназія;
  • Материнська школа-сад;
  • Дошкільні дитячі установи (дві);
  • Допоміжна школа-інтернат № 1;
  • Спеціальна загальноосвітня школа № 2 для дітей з тяжкими розладами мови;
  • Будинок школярів та учнівської молоді;
  • Дитячо-юнацький фізкультурно-спортивний комплекс.

У Хотині працюють районний будинок народної творчості та дозвілля, музична та художня школи, дві бібліотеки (доросла та дитяча), філія Чернівецького краєзнавчого музею.

Заклади охорони здоров'я
  • районна поліклініка
  • лікарня
  • пологовий будинок
  • районна санітарно-епідеміологічна станція
  • міжрайонна станція переливання крові
  • будинок-інтернат для психоневрологічних хворих.

Номерні знаки автомобілів
  • СЕ / 26

Засоби масової інформації
  • Газета «Хотинські вісті». 20 лютого 2007 року угоду про розподіл виробничих стосунків і гарантій незалежності редакційної політики газети «Хотинські вісті» підписали від колективу — головний редактор газети «Хотинські вісті» Василь Бурлака, голова профспілкового комітету редакції Сергій Доманчук, а від засновників — голова районної ради Григорій Тимчук та перший заступник голови районної державної адміністрації Сергій Скрипник [4].

Відомі люди
  • Гелена-Фатіма Глявоне — сестра Софії Потоцької.
  • Коваль Олександр Олександрович (1997—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Ільяш Колчак паша — воєначальник Османської імперії.
  • Проскурня Георгій Дмитрович — козак 4-го куреня 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
  • Бабій Олександр Іванович — (*01.01.1927, м. Хотин) — молдавський і український філософ, публіцист. Доктор філософських наук (1974), професор (1985). Працював в Інституті філософії, соціології і права АН Молдавії. З 2000 р. проживав у Москві.
  • Галкін Кузьма Іванович — Герой Радянського Союзу (1965).
  • Кириленко Іван Михайлович; — художник-живописець, член Національної спілки художників України.
  • Коваль Олександр Олександрович — солдат, загін «Азов», загинув у боях за Маріуполь.
  • Козяр Валентина Олексіївна (* 1962) — українська художниця.
  • Комарницький Сергій Іванович — (* 1936) — український історик, публіцист, краєзнавець. Кандидат історичних наук (1971). Доцент.
  • Курліков Борис Семенович.- (*11.02.1918, м. Хотин — 10.09.2009) — український художник-аматор. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Заслужений майстер народної творчості України (2002).
  • Побережник Сергій Анатолійович (1982—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Снігур Степан Олексійович (*25.11.1915, с. Ріпенці, тепер Кам'янець-Подільського району Хмельницької області — 16.03.1995, м. Хотин) — український письменник і педагог. Автор п'єс: «Полум'яні серця», «Полум'я»; повістей: «Альпійські троянди», «Буревій», «Татів наган». Лауреат премій імені Миколи Островського і Кузьми Галкіна.
  • Шкабара Катерина Олексіївна (* грудень 1912 (1913), м. Хотин — 2002) — український кібернетик, один з творців першої у континентальній Європі електронно-обчислювальної машини «МЕСМ». Лауреат Премії АН України імені С. О. Лебедєва.
  • Лопушанська Олександра Іванівна — хімік, педагог, громадський діяч, почесний професор Чернівецького університету, почесний громадянин міста Чернівці.
  • Добржинський Євген Наркісович — бібліотекознавець, бібліограф Російської імперії й СРСР. Народився 02.02.1864 р. у Хотині Бессарабської губернії. Закінчив Хотинське повітове училище, навчався у Кам’янець-Подільській гімназії, на фізико-математичному факультеті Варшавського університету (1885-1890). Працював бібліотекарем Варшавського університету, Варшавського політехнічного інституту, політехнічного інституту в Петербурзі. У 1919-1920 рр. займався переобладнанням бібліотеки Саратовського університету, відтак повернувся у Петербург на попередню посаду. Помер 06.01.1938 р.

Панорами Хотина
Панорама Хотинської фортеці
Панорама фортеці та Дністра
Хотинська фортеця на фільмі з дрона

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Із 25 хворих на коронавірус на Буковині майже половина – в одному селі. УП. 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020.
  4. У Хотині задекларували принципи європейської політики в стосунках влади і преси[недоступне посилання з липня 2019]

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.