Аллен Карлсон

Аллен Карлсон (англ. Allen Carlson) (р. 1943) — сучасний канадський екофілософ, один з провідних у світі фахівців з природоохоронної естетики. Викладає на посаді професора в університеті Альберта в Едмонтоні, член редколегії журналу «Екологічна етика» (англ. «Environmental ethics»). Опублікувавши в 1976 р. статтю «Про можливість кількісного виміру пейзажної краси», відкрив, по суті, нову галузь досліджень — природоохоронну естетику[1].

Аллен Карлсон вважає, що дика природа є по суті естетично цінною. Більш того, природний світ створювався спонтанно, без художника, і знаходиться поза межами людського контролю. Для розуміння краси природи, на думку екофілософа, потрібні певні екологічні знання. Бо якщо краса мистецтва створюється, то краса природи відкривається. Карлсон пише[2]:

Думку про правильну естетичну оцінку природи ... може бути виведено таким чином: по-перше, як і у випадку з мистецтвом, естетичні якості, які, очевидно, мають природні об'єкти і ландшафти, залежать від того, як вони сприймаються. Смугасті кити є грандіозними і величними ссавцями. Однак, якщо їх сприймати як рибу, вони здадуться більш незграбними ... По-друге, як і в оцінці мистецтва, ... потрібно цінувати їх грацію, велич, елегантність, чарівність, привабливість, витонченість або хвилюючу таємничість - необхідно сприймати їх в правильних категоріях. Це вимагає знання того, що вони собою представляють ...

.

Дуже важлива для розвитку природоохоронної ідеології і така думка екофілософа: «Дика природа є естетично гарною, такою вона завжди була і завжди такою буде, помічає це хто-небудь чи ні»[2]. З цього, наприклад, випливає, що ми повинні охороняти не тільки ті природні пейзажі, які в даний час нам здаються естетично цінними, а й ті, красу яких ми ще не пізнали. Бо вся дика природа рівна за своєю красою та важливістю[2].

А. Карлсон закликає естетику природи оцінювати незацікавлено, заради самої природи. Тільки тоді оцінювання об'єктивне[3]. Незацікавленість, як основа естетичного оцінювання, сприяє визначенню позиції, яку егоїстичний інтерес і думки про використання природи ставлять на задній план. На перше ж місце виходять естетичні якості природи, цінні самі по собі, незалежно від будь-яких цілей. Звідси дуже важливий висновок: краса природи повинна бути збережена, тому що вона має самостійну цінність, а не тільки через її корисність для людини[1].

На думку екофілософа, є дві основні причини, що перетворюють річ на об'єкт естетичної насолоди. Зовнішній зміст і внутрішній зміст. Зовнішній зміст — це фізичне (краса, форма, висота і т. д.) сприйняття об'єкту. Внутрішній зміст — якості і цінності даного об'єкта, що викликають більш глибокі асоціації. Так, у випадку з «ядерним заходом» його смертоносні якості позбавляють сенсу всю естетику природи[2][1].