Алоро-пантарські народи

Ало́ро-панта́рські наро́ди — група народів в Південно-Східній Індонезії на островах Алор і Пантар: абуї, благар, воісіка, кабола, кафоа, куй, келон, колана, ламма, недебанг, танглапуї, тева та інші. Чисельність близько 130 тисяч чоловік (станом на 1985 рік).

Алоро-пантарські народи
Кількість	130 000
Ареал	Індонезія
Релігія	християнство, іслам

Мови алор-пантарської підсім'ї тиморо-алорської сім'ї трансновогвінейської філи папуаських мов. Відносяться до перехідної східно-індонезійської антропологічної групи. За мовою споріднені з неавстронезійськими народами Тимору (бунак, макасаї, фаталуку) і папуасами північного заходу Нової Гвінеї (конда, яхадіан). Переходять на алорську і індонезійську мови.

Більшість алор-пантарських народів — християни (католики і протестанти-реформати), менша частина — мусульмани-суніти, у горців зберігаються традиційні вірування.

Алоро-пантарські народи — нащадки автохтонного населення Східної Індонезії, які зазнали культурного впливу австронезійських народів, серед яких вони виділяються тільки за мовною ознакою. Велика частина алор-пантарських народів населяє внутрішні гірські області островів. До середини XX століття на узбережжі існували невеликі феодальні володіння (Алор, Куї, Калана), у васальній залежності від яких знаходилися гірські племена.

Основне заняття алор-пантарських народів — тропічне ручне землеробство, головна культура — кукурудза, підсобні — суходільний рис, бульбоплоди і коренеплоди, банани. Істотну роль грає полювання. Матеріальна культура досліджена слабо. Для соціальної організації алор-пантарських народів характерно існування патрилінінійних родів. Система спорідненості гавайського типу.

До 1930-х років широко побутувало полювання за головами. Характерний культ драконів-нага.