Папуаси

Область розселення папуасів

Основна зона розселення папуасів — острів Нова Гвінея, східна частина якого — самостійна держава Папуа Нова Гвінея (включає архіпелаг Бісмарка і острів Бугенвіль), а західна входить до складу Індонезії (Папуа). Частково живуть на островах Алор, Тимор, Хальмахера (наприклад, народ галела) і в Меланезії.

За різними даними народів і мов налічується від 300 до 800, адже думки різних фахівців розбігаються, оскільки встановлення різниці між окремою мовою і діалектом являє собою значну проблему.

Деякі дрібні племена налічують менше 100 чоловік. Найбільші народності (чисельність в тисячах): чімбу (250), енга (195), гимба (142), медлпа (101), кама (64), хулі (90), екарі (канаукі) (100), анга (55), умбу-унгу (47), вахгі (66), кева (56), дані (дугул-дані), хвангона, асмат (61), бенабен (17), марінда-анім (8), абелам (10), насіоп (10), бонкін (10), буін (18). Загальне населення Папуа Нової Гвінеї — 6 057 263 чол. (2009).

З 1884 по 1920 рік папуаси знаходилися в колоніальній залежності від Німеччини (Земля імператора Вільгельма). З 1920 року ця частина знаходилася під управлінням Австралії. Південно-східна частина з 1884 по 1888 рік була під протекторатом Великої Британії, потім колонією, в 1905 році передана під управління Австралії. У 1949 році обидві частини передані під опіку Австралії. У 1975 році східна частина (Папуа Нова Гвінея) стала незалежною державою.

Більшість учених визнають, що австралоїдні народи заселяли в давнину більш великий ареал і були поступово витіснені монголоїдними. Вважається, що Нова Гвінея заселена 20-25 тис. років тому. 5 тис. років тому в цей регіон проникли меланезійські племена. За расовим типом ці дві групи народів близькі, але за мовою та культурою — ні.

За різними даними кількість папуаських мов становить від 750 до 1000. Загальна кількість мовців понад 4,6 млн. Їх генетична спорідненість не доведена.

Основне заняття — ручне землеробство тропічного поясу. Другорядні — полювання і збиральництво. Важливу роль відіграє свинарство. Головні культури — кокос, банан, таро, ямс.

В даний час, в силу європейського впливу, папуаси зайняті в гірничій промисловості, працюють водіями, продавцями, клерками. Формується шар підприємців, фермерів. 50% населення зайняті в натуральному господарстві.

Села папуасів — по 100–150 чол., бувають компактними і розкиданими. Іноді це — один довгий будинок до 200 м. Сім'я має 5-6 ділянок землі в різних стадіях дозрівання. Кожен день прополює одну ділянку, а на іншому збирається врожай. Урожай тримають на корені, забираючи продуктів на 1 день. Праця спільна.

В кожному селі важливим місцем є буамбрамра — громадський будинок.

Знаряддя праці:

• сокира — виготовляється з агата, кременю або раковини трідакни;
• донган — гостра заточена кістка, її носять на руці, заткнувши за браслет, нею ріжуть плоди;
• бамбуковий ніж — ріже м'ясо, плоди, міцніший за донган.

Зброя:

• хагда — метальний спис, 2 м завдовжки, з твердого важкого дерева;
• сервару — більш легкий спис з бамбуковим наконечником, який зазвичай ламається і залишається в рані, прикрашене пір'ям і хутром;
• араль — лук, 2 м завдовжки;
• араль-ге — стріла, 1 м завдовжки, з дерев'яним наконечником;
• палом — стріла з широким бамбуковим наконечником, небезпечніша;
• саран — стріла на рибу;
• юр — метальний спис з декількома вістрями;
• палиці і щити.

Одяг папуасів складалася з пояса, у чоловіків червоного, у жінок — з червоною та чорною смугами. Браслети носили на руці (сагю) і на ногах (самба-сагю). Крім цього прикрашали тіло протягнутими в отвори предметами, кекее (в носі) і буль (в роті). З речей використовувалися мішки, ямбі і гун — маленькі, для тютюну і дрібних предметів, їх носили на шиї, і великий мішок на плечі. У жінок були свої, жіночі мішки (нангелі-ге). Пояси і сумки виготовляються з лубу або волокон різних дерев, відповідників назв яким в українській мові немає (тауві, маль-сель, яван-сель). З волокон дерева нуг-сель роблять мотузки, а з дерева бу-сель — якірні канати. Смола дерева гутур використовується, як клей.

Їжа папуасів в основному рослинна, але вживаються також свинина, м'ясо собак, курей, щурів, ящірок, жуки, молюски, риби.

Продукти: мункі — кокоси, мога — банани, деп — цукрова тростина, могар — боби, кенгар — горіхи, баум — саго, кеу — напій типу кави. Крім цих є ряд плодів, назви яких не мають аналога в українській мові — аян, бау, дегароль, аусь. Всі плоди, як правило, печуть або варять, в тому числі і банани.

Поширені фольклор, пісні, танці, міфи. Пісні і танці дуже прості. Спів називається мун, мелодія варіює дуже слабо.

Музичні інструменти (загальна назва — ай, так само називаються і свята, куди допускаються лише чоловіки):

• ай-кабраль — порожнистий бамбуковий ствол, 2 м завдовжки, в нього дують, кричать, виють;
• мункі-ай — шкаралупа кокоса, з двома отворами, в одне дмуть, інше затикають;
• халь-ай — труба з кореня, аналогічна попереднім;
• орлан-ай — ручка зі шнурками з висячими на них порожніми шкарлупами горіхів, струшують;
• окам — барабан.

Найбільше свято у папуасів — Сінг-Сінг.

Традиційні вірування папуасів близькі до австралійських і меланезійських. У марінд-анім побутує культ, близький австралійському, це тотемізм. Дема — тотемічний предок. Міфи в основному розповідають про подвиги напівтварин-напівлюдей. У них поширений таємний культ Майо, пов'язаний з ініціаціями. У інших папуасів культи вже відрізняються, в основному це — віра в різну магію, шкідливу, лікувальну, господарську. Термін «онім» означає чаклунство і отрута, і всяке лікувальне зілля. Онім вважається причиною всіх хвороб, бід і смерті, тому його бояться. Часто винуватцями бід вважають сусіднє плем'я.

Важливе значення відіграє культ предків і черепів. Папуаси виготовляють корвари — зображення предків (стилізовані людські фігури), в районі затоки Астролябії, де бував Миклухо-Маклай, мовою Бонга вони називаються телуми.

У папуасів добре розвинена різьба по дереву, вони роблять дуже складні орнаменти, якими прикрашають зброю та інші предмети.

• Энциклопедия «Народы и религии мира», М. 1998. (рос.)
• С. А. Токарев. Религия в истории народов мира,М. 1976. (рос.)
• Н. Н. Миклухо-Маклай. Собр. сочинений в 6 томах. Том 4. (рос.)
• Бутинов Н. А. Народы Папуа Новой Гвинеи: (От племен. строя к независимому государству). — СПб.: Петербург. Востоковедение, 2000. — 374 с. — (Ethnographica Petropolitana; 6). — 1000 экз. — ISBN 5-85803-146-3 (рос.)
• Бутинов Н. А. Папуасы Новой Гвинеи (Хоз-во, обществ. строй). — М.: Наука, 1968. — 256 с. — 2500 экз. (рос.)