Альба (газоконденсатне родовище)

Родовище виявили у 1984 році внаслідок спорудження розвідувальної свердловини 13B1-1X. Втім, спільне підприємство іспанської Hispanoil (стала однією зі складових Repsol) та уряду Екваторіальної Гвінеї компанія GEPSA вирішило, що відкриття не є комерційним, та відмовилось від нього. Надалі Альбою опікувалась компанія з США Walter International, яка в 1995-му була придбана CMS Oil and Gas. В 2002-му активи останньої викупила Marathon Oil,[2] котрій наразі належить 65 % участі в проекті розробки Альби, тоді як ще 35 % утримує Noble Energy.[3]

Розробка родовища почалась у 1991 році за допомогою двох платформ Alba 2 та Alba 3, одна з яких призначалась для розміщення фонтанних арматур свердловин, а друга містила обладнання первинної підготовки. Продукція транспортувалась через трубопровід діаметром 500 мм на газопереробний завод у Пунта-Європа на острові Біоко, при цьому спершу він випускав лише конденсат (6000 барелів на добу), а весь отриманий газ спалювався. Задля припинення останньої практики поступово реалізували комплекс заходів. Так, з 1996-го ввели в дію завод з вилучення пропан-бутанової фракції потужністю 2400 барелів на добу. В 2000-му організували закачування газу назад у пласт. А з 2001-го почалась комерціалізація природного газу,[4] який тепер спрямовувався на завод з виробництва метанолу компанії Atlantic Methanol Production, в якій по 45 % належало оператору родовища CMS Oil and Gas та іншій американській компанії Samedan (дочірня компанія Noble Energy), тоді як 10 % володіла місцева Sonagas GE. Завод  міг споживати до 3,5 млн м³ газу та виробляти 19 тисяч барелів метанолу на добу. Для транспортування останнього законтрактували два хімічні танкери Noble Spirit та Ambassador Norris.[5][6] В 2004 році спалювання газу нарешті припинилось.

Тим часом реалізовувався проект розширення виробничих потужностей. На Альбі встановили ще дві платформи B1 та В2, які обслуговують 11 видобувних та 5 газонагнітальних свердловин. Це дозволило підняти виробництво з 16 тисяч барелів конденсату в 2001 році до 65 тисяч. Що стосується газу, то з 2007 року почав роботу завод з його зрідження Екваторіальна Гвінея ЗПГ, котрий станом на 2016 рік споживав до 20 млн м³ на добу.

У першій половині 2010-х замовили спорудження компресорної платформи B3, ґратчасту опорну основу якої («джекет») вагою 2600 тон виготовили у Вліссінгені, а надбудову з обладнанням («топсайд») вагою 5800 тон у Звейндрехті. В 2016 році їх доставили до узбережжя Екваторіальної Гвінеї на баржі H-542, після чого встановили за допомогою плавучого крану великої вантажопідйомності Thialf. Нова споруда з'єднана містком з платформою В2, від якої отримує газ для компремування.[1][7]

Поклади вуглеводнів пов'язані з пісковиками пліоценової формації Qua-Iboe (раніше вважались належними до міоценової формації Isongo)[8][9], відкладення яких у каналах континентального схилу пов'язують з активною вулканічною діяльністю Камерунської лінії.

Запаси родовища оцінюються у 130 млрд м³ газу та 400 млн барелів рідких вуглеводнів.[1]