Гвінейська затока

**Гвінейська затока**
англ. Gulf of Guinea
	Карта Гвінейської затоки
	1°00′ пн. ш. 4°00′ сх. д.
Частина від	Атлантичний океан
складники	Бенін і Біафра
Море	Атлантичний океан,
Прибережні країни	Ліберія ; Кот-д'Івуар ; Гана ; Того ; Бенін ; Нігерія ; Камерун ; Екваторіальна Гвінея ; Габон ; Сан-Томе і Принсіпі
Площа	1 533 000 км²
Максимальна глибина	6 363 м
Середня глибина	5000 м
Вливаються	Нігер, Вольта;
Солоність	34—35 ‰
Температура	25—27 °C
Острови	Біоко, Сан-Томе, Принсіпі
Міста та поселення	Абіджан, Аккра, Ломе, Котону, Лагос, Дуала, Лібревіль
ідентифікатори і посилання
P3006/ідентифікатор Marine Regions Geographic	4286
GeoNames	2363255
	Гвінейська затока Гвінейська затока (Земля)
	Гвінейська затока у Вікісховищі

Гвіне́йська зато́ка — затока в Атлантичному океані, біля берегів Екваторіальної Африки. Площа — 1 533 тис. км². Найбільша глибина — 6 363 м. Температура води — 25—27 °С.

На крайньому північному сході ділиться на дві затоки — Біафра і Бенін. У Гвінейській затоці розташовані острови материкового й вулканічного походження (Біоко (в минулому Фернандо-По), Принсіпі, Сан-Томе тощо).

Солоність — 34—35 ‰, поблизу гирл річок (Нігер, Вольта, Огове, Конго тощо) знижується до 20—30 ‰.

Припливи півдобові, їхня величина до 2,7 м.

Межі

Міжнародна гідрографічна організація встановила межі Гвінейської затоки[1]:

Лінія прямує на південний схід від мису Пальмас, Ліберія до мису Лопес, Габон (0°38′ пд. ш. 8°42′ сх. д.)

Клімат

Акваторія затоки лежить в екваторіальному кліматичному поясі[2]. Увесь рік панують екваторіальні повітряні маси. Клімат спекотний і вологий зі слабкими нестійкими вітрами. Сезонні амплітуди температури повітря часто менші за добові. Вітри слабкі й нестійкі. Зволоження надмірне, часті зливи й грози[3].

Біологія

Акваторія затоки поділяється на 6 морських екорегіонів атлантичної тропічної зоогеографічної провінції (уздовж узбережжя з півдня на північ): ангольський, південногвінейський, центральногвінейський, островів Гвінейської затоки, гвінейського апвеллінгу, західногвінейський[4]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до східної атлантичної області тропічної зони[5].

Острови Гвінейської затоки

Гвінейська затока має низку островів, найбільші з яких знаходяться у напрямку SW-NE, утворюючи Камерунську лінію.

Аннобон, також відомий як Пагалу або Пігалу, — острів, який є частиною Екваторіальної Гвінеї.

Острів Бобовасі — острів біля західного узбережжя Африки у Гвінейській затоці, є частиною Західного регіону Гани.

Біоко — острів біля узбережжя Амбазонії, Камерун у Гвінейській затоці під суверенітетом Екваторіальної Гвінеї.

Кориско — острів, що належить Екваторіальній Гвінеї.

Елобей-Гранде та Елобей-Чіко — два невеликі острови, що належать Екваторіальній Гвінеї.

Сан-Томе і Принсіпі (офіційно Демократична Республіка Сан-Томе і Принсіпі) — португаломовна острівна держава у Гвінейській затоці, яка стала незалежною від Португалії в 1975 році. Вона розташована біля західного екваторіального узбережжя Африки та складається з двох островів , Сан-Томе та Принсіпі. Вони розташовані приблизно за 250—225 км відповідно від північно-західного узбережжя Габону. Обидва острови є частиною вулканічного гірського масиву.

Головні порти

Див. також

Піратство в Гвінейській затоці

Примітки

Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 8 жовтня 2011. Процитовано 7 лютого 2010.
Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К.: ДНВП «Картографія», 2008.
(рос.) Физико-географический атлас мира. — М.: Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
(англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
(рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М.: Просвещение, 1968. — с. 576.

Література

Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 125. (рос.)

Посилання

Ґвінейська затока // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 8 жовтня 2011. Процитовано 7 лютого 2010.

[Атлас7-2] Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К.: ДНВП «Картографія», 2008.

[ФГАМ1964-3] (рос.) Физико-географический атлас мира. — М.: Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.

[Spalding2007-4] (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707

[ЖЖ1-5] (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М.: Просвещение, 1968. — с. 576.