Альберто Дзаккероні
Альберто Дзаккероні (італ. Alberto Zaccheroni, нар. 1 квітня 1953, Мельдола) — італійський футбольний тренер.
Альберто Дзаккероні | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Особисті дані | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Народження | 1 квітня 1953 (68 років) | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Мельдола, Італія | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Громадянство | Італія | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Позиція | захисник | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Тренерська діяльність** | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
** Тільки на посаді головного тренера. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Кар'єра тренера
Дзаккероні почав свою кар'єру в клубах нижчих італійських ліг — «Чезенатіко», «Річчіоне», «Бока Сан-Ландзаро», «Баракка Луго». Потім Дзаккероні очолювавв «Венецію», «Болонью» і «Козенцу», про яку він сказав, що «вона найкрасивіша в моїй кар'єрі».
1995 року Дзаккероні очолив «Удінезе», змінивши тактику команди на 3-4-3, побачену у Зденека Земана. Вперше він використав її в матчі з «Ювентусом», коли гравець оборони «Удінезе» був видалений. Цієї схеми він дотримувався в усіх своїх командах, при атаці трансформуючи її в 3-4-2-1, з двома вінгерами, завдяки чому на певних ділянках поля у гравців «Удінезе» з'являлася чисельна перевага. У сезоні 1997-98 клуб з Удіне зайняв 3-тє місце в чемпіонаті, а нападник клубу Олівер Біргофф став найкращим бомбардиром першості, після цього Дзаккероні запросили до «Мілану».
Першими рішеннями Альберто на посту «россонері» стало запрошення гравців «Удінезе» Біргоффа та Томаса Хельвега. І в перший же сезон, який був роком століття клубу, «Мілан» виграв «скудетто», випередивши лідируючий «Лаціо», після вражаючого «спурту», під час якого було здобуто 7 перемог у 7-ми останніх турах. Однак, вже наступний сезон вийшов не таким вдалим: клуб посів лише 3-тє місце і рано вилетів з Ліги чемпіонів. А в середині сезону 2000-01 Сільвіо Берлусконі звільнив Дзаккероні, після чергової поразки в Лізі чемпіонів від «Парі Сен-Жермена». Взагалі стосунки Дзаккероні з президентом «Мілана» були достатньо натягнутими, Берлусконі постійно критикував тактику Дзаккероні гри в три захисники, які грають зонно, а перед звільненням порівняв Альберто з ткачем, якому потрібно хороше полотно, але який сам ткати не вміє.
2001 року Дзаккероні очолив «Лаціо», змінивши звільненого Діно Дзоффа, однак робота в римському клубі не вдалася: «Лаціо» програло в дербі «Ромі», а фанати «лаціале» постійно критикували Дзаккероні за обережний футбол. «Лаціо» з Дзаккероні залишився на 6-му місці, завоювавши останню «путівку» в Кубок УЄФА. Після закінчення сезону Дзаккероні змінив Роберто Манчіні.
2003 року Дзаккероні очолив «Інтернаціонале», замінивши звільненого після 7-и турів Ектора Купера. Початок у «Інтері» вийшов вражаючим — клуб з 8-ми матчів виграв 7-м, а наприкінці сезону завоював для клубу 4-те місце та право участі в Лізі чемпіонів, хоча в тому сезоні відбулася розгромна поразка від лондонського «Арсеналу» 1:5. Але президент «Інтера» Массімо Моратті вважав за найкраще розлучитися з фахівцем, замінивши його, як і в «Лаціо», на Роберто Манчіні.
Два роки Дзаккероні був без роботи, він був головним претендентом на посаду тренера англійського клубу «Крістал Пелас», але угода не відбулася. А 7 вересня 2006 року Дзаккероні підписав контракт з «Торіно», але, почавши з серії перемог, включаючи успіх у матчі з «Емполі» у день сторіччя клубу, потім клуб потрапив в смугу невдач, і після 6-ти поспіль поразок Дзаккероні звільнили 26 лютого 2007 року.
29 січня 2010 року Дзаккероні був призначений головним тренером «Ювентуса», підписавши контракт до кінця сезону[1]. У «Юве» Дзаккероні одразу став будувати команду навколо його традиційної схеми 3-4-3[2]. Команда під його керівництвом стала виступати краще, ніж під наставництвом попереднього тренера Чіро Феррари[3]. Сам Альберто говорив про те, що починає розуміти клуб, вся проблема якого зводилася, на його думку, до фізичної готовності команди[4]. Проте на думку деяких експертів, наприклад колишнього тренера «Ювентуса», Діно Дзоффа, клуб не став демонструвати кращу гру[5]. Незважаючи на це, керівництво команди стало розглядати можливість продовжити контракт Дзаккероні[6]. 18 березня 2010 року в матчі Ліги Європи «Ювентус» програв 1:4 англійському «Фулгему» та вилетів з розіграшу турніру[7]. Наприкінці сезону Дзаккероні заявив:
«Багато хто жалкує, що я не зміг поліпшити становище „Ювентуса“, але я зіткнувся з труднощами, яких не чекав. Тренер хороший тоді, коли має можливість вибирати. У нас було занадто багато травмованих футболістів. Якби на матчі проти „Сієни“, „Фулхема“, „Сампдорії“ та „Наполі“ ми підійшли в оптимальному складі, результат був би іншим. У цьому складі я не побачив жодного футболіста, здатного врятувати поганий сезон»[8]
30 серпня 2010 року призначений головним тренером збірної Японії[9][10]. 29 січня 2011 року виграв з цією збірною Кубок Азії, а 2013 року — Чемпіонат Східної Азії. Того ж року брав участь у Кубку конфедерацій, але не зміг вийти з групи, а також вивів збірну на чемпіонат світу 2014 року. На мундіалі японці не подолали груповий етап, зарахувавши до свого активу у трьох іграх лише нічию у грі проти збірної Греції. Після турніру італійський спеціаліст залишив Японію.
19 січня 2016 року був призначений головним тренером китайського клубу «Бейцзинь Сінобо Гоан», з яким уклав дворічний контракт. Проте через незадовільні результати команди був звільнений вже у травні того ж року, після перших дев'яти матчів чемпіонату, в яких його підопічні здобули лише 9 очок, забивши при цьому лише 7 м'ячів.
Наступним місцем роботи італійця стала збірна ОАЕ, яку він прийняв 16 жовтня 2017 року. Здобув з еміратцями «срібло» Кубка націй Перської затоки 2017, а згодом керував їх діями на Кубку Азії 2019 року.
Досягнення
Особисті
- Володар премії «Золота лава»: 1997, 1999
- Футбольний тренер року в Італії: 1999 (Оскар дель Кальчо)
Примітки
- «Ювентус» подтвердил увольнение Феррары. Архів оригіналу за 2 лютого 2010. Процитовано 16 травня 2014.
- Дзаккерони экспериментирует с тактикой «Ювентуса». Архів оригіналу за 4 лютого 2010. Процитовано 16 травня 2014.
- Дзаккерони: лишь немного поправили своё положение. Архів оригіналу за 25 лютого 2010. Процитовано 16 травня 2014.
- Дзаккерони: я начинаю понимать «Ювентус». Архів оригіналу за 4 березня 2010. Процитовано 16 травня 2014.
- Дзофф: Дзаккерони серьёзно не улучшил игру «Ювентуса»[недоступне посилання з лютого 2019]
- Дзаккерони провёл переговоры о продлении контракта. Архів оригіналу за 23 березня 2010. Процитовано 16 травня 2014.
- «Фулхэм» разгромил «Ювентус». Архів оригіналу за 22 березня 2010. Процитовано 16 травня 2014.
- Дзаккерони не считает себя виноватым[недоступне посилання з лютого 2019]
- Дзаккерони назначен главным тренером сборной Японии[недоступне посилання з лютого 2019]
- Zaccheroni va in Giappone guiderà la nazionale. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 травня 2014.
Посилання
- Альберто Дзаккероні на сайті transfermarkt.com (англ.) (нім.) (італ.) (ісп.) (порт.) (пол.) (нід.)