Ліга Європи УЄФА

Попередником Ліги Європи та Кубка УЄФА був Кубок ярмарків, він з'явився на світ 18 квітня 1955 року, через два тижні після створення Кубка європейських чемпіонів. У його дебютному розіграші взяли участь 10 команд: Базеля, Барселони, Бірмінгема, Загреба, Копенгагена, Лейпцига, Лозанни, Лондона, Мілана і Франкфурта. Перший турнір тривав три роки, оскільки матчі відбувалися лише під час проведення ярмарків. Барселонці, у складі яких виступали професіонали з однойменного клубу, святкували перемогу, здолавши у фіналі лондонців із загальним рахунком 8:2.

У другому розіграші Кубка Ярмарків організатори вирішили задіяти тільки професіоналів, які, як і раніше, мали репрезентувати міста із міцними торговельними традиціями. Втім, до турніру — 1958/60 долучилися вже 16 учасників, після чого він став проводитися щорічно. У 1962 році кількість команд зросла до 32-х, а в наш час — перевищила сотню. Спочатку в Кубку Ярмарків домінували представники півдня Європи. Зокрема, тричі святкувала перемогу іспанська «Барселона», ще двічі — «Валенсія». На північ почесний трофей уперше привіз англійський «Лідс» — це сталося у 1968 році, після чого у Кубку Ярмарків протягом п'яти років тріумфували британці.

Віл Курвер, тренер «Феєнорда», піднімає трофей, завойований у сезоні 1973/74 роках.

У сезоні — 1971/72 турнір отримав назву Кубок УЄФА, і першим володарем нового титулу став лондонський «Тоттенхем». Відтоді змагання більше не пов'язано з ярмарками, оскільки воно остаточно перейшло під егіду УЄФА. У 1970—х із англійськими командами досить успішно почали сперечатися футболісти Німеччини (ФРН), Нідерландів, Бельгії та Швеції. Цікаво, що з 1968 по 1984 рік лише італійський «Ювентус», здобувши Кубок УЄФА в 1977-му, зумів перервати гегемонію представників півночі.

Після двох поспіль успіхів «Реала» в середині 1980—х, у 1990—х на провідні ролі вийшли італійці. Тріумф «Наполі» 1989—го поклав початок домінуванню апеннінських команд в Кубку УЄФА — протягом 11 сезонів вони перемагали вісім разів, з яких тричі це робив «Інтер». У 2000 році завоювати трофей вдалося «Галатасараю», якому першому з турецьких клубів підкорилася континентальна вершина. Тривалий час (за винятком 1964 і 1965 років) фінал турніру складався з двох матчів. Зміна формату відбулася лише в 1998—му, коли в Парижі «Інтер» переміг «Лаціо» — 3:0. До речі, міланська команда разом із «Ліверпулем» та «Ювентусом» найчастіше володіла Кубком УЄФА — тричі.

Починаючи з сезону — 1999/00 в Кубку УЄФА беруть участь і переможці національних кубків, адже роком раніше було скасовано Кубок володарів кубків. Окрім того, до розіграшу другого за рангом єврокубка почали долучатися невдахи третього відбірного раунду Ліги чемпіонів УЄФА, а також володарі третіх місць за підсумками групового етапу цього ж турніру. У сезоні — 2004/05 в Кубку УЄФА також з'явилася групова стадія, де кожний з 40 клубів проводив по чотири гри.

Гравці «Севільї» з трофеєм. 2015 рік

З кампанії 2009/10 назву турніру змінили на Лігу Європи УЄФА. Зазнав змін і формат реорганізованого турніру. Віднині на його груповому етапі змагаються 48 клубів, які проводять по шість матчів — три вдома та на виїзді (як і в груповому раунді Ліги чемпіонів УЄФА).[2] У той же час розіграш Кубка Інтертото, третього за престижністю європейського футбольного турніру, був припинений і об'єднаний з Лігою Європи УЄФА. Тепер команди, що кваліфікувалися в Кубок Інтертото, починають грати з кваліфікаційних раундів нового турніру. Першим переможцем турніру під новою назвою став іспанський «Атлетіко», який обіграв у фіналі 2010 року англійський «Фулхем» з рахунком 2:1 у додатковий час, на стадіоні «ХСХ Нордбанк-Арена»[3]. У сезоні 2010/11 переможцем став «Порту», що переміг інший португальський клуб «Брага» з рахунком 1:0 на стадіоні «Авіва» в Дубліні[4]. У фіналі сезону 2011/12 знову грали клуби, що представляють одну країну. Переможцем став «Атлетіко», що переміг інший іспанський клуб «Атлетік» з рахунком 3:0 на стадіоні «Національ» в Бухаресті,[5] а Фалькао, який відзначився дублем за «Атлетіко»[5] став першим гравцем, який виграв Лігу Європи і став найкращим бомбардиром Ліги Європи двічі поспіль із двома різними клубами.[6][7] У сезоні 2014—2015 іспанська «Севілья» стала клубом з найбільшою кількістю трофеїв Ліги Європи і Кубка УЄФА, а в наступному сезоні здобула 3-ю поспіль перемогу.

Логотипи

З 1971 по 2004 рік

З 2004 по 2009 рік

З 2009 по 2015 рік

З 2015 по 2021 рік

З 2021 року

Клуби, які отримали путівку до Ліги Європи УЄФА, потрапляють до кваліфікаційного раунду, номер якого залежить від рейтингу федерації, а також від місця в національному чемпіонаті або від того, чи є команда володарем кубка країни. До четвертого кваліфікаційного раунду потрапляють також клуби, які вилетіли з 2-го кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів.

37 переможців 4-го кваліфікаційного раунду, діючий володар кубка і 10 клубів, які вилетіли з 3-го кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів, жеребкуванням сформують 12 груп по 4 команди. Кожен клуб проведе 6 матчів проти суперників по групі: 3 вдома та 3 на виїзді. Дві найкращі команди з кожної групи виходять до плей-офф.

У плей-оф до 24-ох команд приєднаються 8 клубів, які посіли треті місця в груповому турнірі Ліги чемпіонів. Далі розіграш буде проводитись за традиційною єврокубковою схемою навиліт з двох матчів (вдома і в гостях). Фінал складатиметься з одного матчу.

З 1970 року і до 2004 року, схема турніру була винятково олімпійською. В турнірі брали участь спочатку 64 команди, які грали двоматчеві дуелі з суперниками на вибування. З часом кількість учасників турніру збільшилась, що призвело до введення попередніх кваліфікаційних раундів.

Починаючи з 2004 року, для збільшення зборів від продажу квитків, було введено груповий турнір, в якому беруть участь 40 команд, розбиті на 8 підгруп. Надалі схема турніру також була олімпійською.

В турнірі брали участь команди, що зайняли високі місця в національних чемпіонатах (не нижче за 8-ме), проте не могли брати участь в Лізі чемпіонів за квотою країни. Окрім того, в турнірі брали участь команди, які зайняли третє місце у груповій частині розіграшу Ліги чемпіонів УЄФА, переможці або фіналісти національних Кубків, 3 команди за fair-play, а також 3 переможці Кубка Інтертото.