Аляєв Іван Павлович

Іван Павлович Аляєв (23 грудня 1917 [5 січня 1918] — 21 березня 2000) — радянський військовик, стрілець 561-го мотострілецького полку 91-ї мотострілецької дивізії 7-ї армії Північно-Західного фронту. Герой Радянського Союзу (01.04.1940), червоноармієць[3]; полковник у відставці.

Аляєв Іван Павлович
Народився 23 грудня 1917 (5 січня 1918)
Федоровський район (Башкирія)
Помер 21 березня 2000(2000-03-21) (82 роки)
Москва, Росія
Поховання Востряковський цвинтар
Країна  СРСР
Національність башкири[1] і росіяни[2]
Діяльність офіцер, військовослужбовець
Alma mater Ішимбайський нафтовий коледж і Military Academy for Logisticsd
Учасник радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна
Військове звання полковник, Червоноармієць, лейтенант, старший лейтенант, капітан, майор і підполковник
Партія ВКП(б)[2]
Нагороди

Біографія

Довоєнні роки

Народився в сім'ї сільського вчителя. Працював у колгоспі. Закінчив три курси Стерлітамацького нафтового технікуму в 1939 році. У цьому ж році призваний в ряди Червоної армії.

Радянсько-фінська війна

В кінці лютого 1940 року червоноармієць Аляєв відправлений у складі розвідгрупи на завдання з метою підірвати міст неподалік від міста Виборга. В ході завдання Аляєв взяв командування на себе з причини смерті командира групи. У підсумку диверсія вдалася: міст був підірваний, фіни не отримали підкріплення і відступили — дорога на місто була вільна[4]. 12 березня цього ж року Аляєв підняв в атаку бійців свого взводу в бою за село Тіммісоу, в результаті чого вперед пішла вся рота. В ході бою ворог був вибитий з села.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 квітня 1940 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з фінською білогвардійщиною і проявлені при цьому відвагу і геройство червоноармійцеві Аляєву Івану Павловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

Німецько-радянська війна

Учасник Німецько-радянської війни. Командував частиною автомобільної на Південному, Прибалтійському, 3-му і 4-му Українських фронтах. Вступив у ВКП(б) в 1944 році[5].

Післявоєнний період

Після війни залишився в лавах Збройних сил СРСР. Закінчив Військово-транспортну академію. У 1973 році відправлений у запас. Жив і помер у Москві.

Пам'ять

Нагороди

Примітки
  1. http://www.podvignaroda.ru/?#id=150000603&tab=navDetailDocument
  2. http://www.podvignaroda.ru/?#id=46507829&tab=navDetailDocument
  3. На момент присвоєння звання Героя Радянського Союзу.
  4. Фарит НАФИКОВ. Панорама Башкортостана: ШАГНУВШИЕ В БЕССМЕРТИЕ. is.park.ru. Процитовано 22 октября 2010.[недоступне посилання з серпня 2019]
  5. Уфаркин Николай Васильевич. Аляев Иван Павлович. Патриотический интернет проект «Герои Страны». Процитовано 22 октября 2010.

Література
  • Герой Советского Союза И. Аляев. На станции Сяйние // Бои в Финляндии: Воспоминания участников. Ч. 2. — М.: Воениздат, 1941. — С. 423—424. (рос.)
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382. (рос.)
  • Подвиги Героев Советского Союза. — М., 1981. (рос.)
  • Славные сыны Башкирии. — Уфа, 1968. — Т. 3. (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.