Англо-афганські договори

Договір укладений в Пешаварі у 1809 році. За його умовами афганський емір Шуджа уль-Мульк, який прагнув заручитися зовнішньополітичною підтримкою у боротьбі проти своїх противників усередині країни, зобов'язався виступити на боці Англії у разі спроб Франції та Ірану розпочати наступ на Індію.

30 березня 1855 року у Пешаварі укладений договір «Про встановлення миру та взаємне зобов'язання не посягати на територію іншох сторони». Підписаний Джоном Лоуренсом і Гулям Хайдарханом. Угода врегулювала відносини між Англією та Афганістаном після першої англо-афганської війни.

Після перемоги над сикхами і анексії Пенджабу, англійські володіння Ост-Індійської компанії наблизилися безпосередньо до кордонів Афганістану, що вимусило афганського еміра піти на врегулювання відносин з Англією. У свою чергу Англія бачила в Афганістані бажаного союзника проти Ірану, чиї претензії на Герат підтримувалися дипломатією Російської імперії.

Політичне значення договору визначалося статтею 3, згідно якої англійський уряд та афганський емір зобов'язалися бути «другом друзів» та «ворогом ворогів» один одного, що було явно направлено проти Ірану і Росії.

Підписаний в Пешаварі 26 січня 1857 року в обстановці, створеній англо-іранською війною за Герат. Підтверджував і розвивав договір 1855 року. З метою використання Афганістану для боротьби проти Ірану, Англія цією угодою надавала еміру Афганістану Дост Мухаммеду щомісячну субсидію «на військові потреби» у сумі 100 тисяч рупій протягом усього періоду своєї війни з Іраном.

Укладений наприкінці англо-іранської війни договір не надав істоного впливу її результат, проте він забезпечив нейтралітет Дост Мухаммеда під час народно-визвольного повстання 1857—1859 років в Індії.

Підписаний 26 травня 1879 року селищі Гандамаці у період другої англо-афганської війни еміром Якуб-ханом і анлійським дипломатичним агентом Луї Каван'ярі.

За цією угодою Афганістан був позбавлений зовнішньополітичної самостійності; британський посол фактично отримував право контролю внутрішньої політики афганського уряду. До англійських володіннь відходили округи Куррам, Сібі та Пішин, що віддавало в руки англійців важливі гірські проходи. Інші проходи (Хайберський і Мічні) англійці поставили під свій контроль, обмовивши право самостійних зносин з племенами, що населяли території, розташовані поблизу цих проходів. На винагороду за поступливість Якуб-хану було призначено щорічну субсидію у розмірі 600 тисяч рупій.

Укладання договору викликало народне повстання в Кабулі в 1879 році. За угодою 1880 року з еміром Абдуррахманом Англія була змушена відмовитися від деяких статей договору, зокрема від статті про перехід до неї Кандагара.

Підписані 12 листопада 1893 року у Кабулі еміром Абдуррахманом та секретарем із закордонних справ англо-індійського уряду Мортимером Дюрандом.

Одна з них підтверджувала домовленість 1869—1873 років між Англією та Росією про прийняття верхньої і середньої течій річки Амудар'ї як російсько-афганської межі і зобов'язувало Афганістан передати Бухарі зайняті ним західно-памірські бекства Шугнан, Рушан та частину Вахана (в обмін на лівобережний Дарваз).

Інша угода фіксувала проведення кордону між Афганістаном та британськими володіннями в Індії за так званою «лінією Дюранда». Нова межа відсікала від Афганістану велику територію, населену афганськими племенами, полегшувала англійський контроль за важливими гірськими проходами. Угоду про «лінію Дюранда» було прийнято Абдуррахманом тільки в результаті військово-політиного тиску Англії. Афганські офіційні кола не визнають «лінію Дюранда» кордоном із Пакистаном, а вважають її кордоном із Пуштуністаном. У листопаді 1955 року уряд Афганістану провів в Кабулі Велику Джиргу (з'їзд представників племен і населення провінцій), на якій було прийнято рішення про невизнання районів Пуштуністану частиною территорії Пакистану.

Підписаний 21 березня 1905 року у Кабулі. За ним афганський емір Хабібулла-хан зобов'язувався дотримуватися укладених його попередником Абдуррахманом угод.

Укладений 8 серпня 1919 року в індійському (нині пакістанському) місті Равалпінді після третьої англо-афганської війни. Договором передбачалося встановлення мирних відносин між обома державами і збереження «лінії Дюранда». Британський уряд оголосив про відміну «субсидії», що виплачувалася попереднім афганським емірам, та дозволів на ввезення до Афганістану військового спорядження через Індію.

В окремій ноті, переданій секретарем із закордонних справ англо-індійського уряду Гамільтоном Грантом під час переговорів афганському делегату, містилося формальне визнання незалежності Афганістану. Тим самим договором встановлювалося, що переговори про закінчення мирного врегулювання можуть розпочатися після спливу шести місяців і лише за умови, якщо афганський уряд «своїми діями та поведінкою доведе бажання набути дружби з Англією».

Договір «Про встановлення добросусідських відносин» укладений в жовтні, ратифікований 22 листопада 1921 року в Кабулі. Підписаний афганським міністром закордонних справ Махмудом Тарзі і британським посланцем Генрі Доббсом. Важливу роль при його укладенні зіграли міцніючі дружні зв'язки між Афганістаном та Радянською Росією, які сприяли зовнішньо- і внутриполитичному зміцненню афганської держави. Відповідно до договору, Англія змушена була визнати повну незалежність Афганістану. Водночас цим договором підтверджувався кордон між Афганістаном та Британською Індією, встановлений ​​угодою 1893 року («лінія Дюранда»).

За повідомленнями афганської преси (газета «Аніс» від 10 грудня 1953 року), в грудні 1953 року керівництво Афганістану запропонувало уряду Англії, щоб між двома державами замість договору 1921 року був підписаний новий договір.

• Англо-афганские договоры и соглашения 1809, 1855, 1857, 1879, 1893, 1905, 1919, 1921 // Советская историческая энциклопедия / под ред. Е. М. Жукова. — М. : Советская энциклопедия, 1961. — Т. 1.(рос.);
• Англо-афганские договоры // «Дипломатический словарь» под редакцией А. А. Громыко, И. Н. Земского, В. М. Хвостова в 3-х томах, Москва, Издательство политической литературы, 1971—1973. — Том 1, сторінки 88—90 (рос.).