Ангрен
Ангре́н (узб. Angren, Ангрен) — місто (з 1946 року) в Ташкентській області Узбекистану, у долині річки Ахангаран. За 110 км на схід від Ташкента. Населення 126 тисяч мешканців (2005).
Ангрен узб. Angren, Ангрен | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
Основні дані | ||||
41°01′ пн. ш. 70°08′ сх. д. | ||||
Країна | Узбекистан | |||
Регіон | Ташкентська область | |||
Статус міста | 1946 | |||
Населення | 126 тисяч чоловік (2005) | |||
Висота НРМ | 961 ± 1 м | |||
Часовий пояс | UTC+5 | |||
GeoNames | 1514581 | |||
Поштові індекси | 702500 | |||
Міська влада | ||||
Вебсайт | angren.info | |||
Мапа | ||||
Ангрен Ангрен (Узбекистан) | ||||
| ||||
| ||||
Ангрен у Вікісховищі |
Історія
Сучасна назва міста є русифікованим варіантом перського слова Ohangaron, що означає «ковалі»[1].
У 1936 році були проведені перші геологічні дослідження в долині Ангрен. У 1940 році побудована перша в районі вугільна шахта, її ввели в експлуатацію в 1942 р. У 1941 р Ангрен і Ташкент зв'язала залізниця.
29 вересня 1940 року у кишлаку Джигірістан (на базі кишлаків Джартепе, Турк, Тешикташ, Койхо-а'ї, Джигірістан ) утворюється робітниче селище Ангреншахтстрой (населення близько 300 чоловік). З цього дня починається освоєння одного з найбільших у Центральній Азії вугільних басейнів.
13 червня 1946 року Указом Президії Верховної Ради УзРСР робітниче селище Ангреншахтстрой було перетворено на місто Ангрен[2].
Пізніше з'ясувалося, що більша частина міста побудована над вугільними пластами[1] Через це, в 1956 р Ангрен було перенесено на 7-8 км на північний захід від свого первісного розташування.
Ангрен був важливим промисловим містом в Радянському Союзі[3] Після розпаду СРСР, більшість етнічних росіян і татар, секред яких було багато фахівців, покинули місто. У 1990-ті роки, майже всі заводи в місті були закриті через брак фахівців, порушення радянських торгових зв'язків, старіння техніки і безгосподарність. На початок ХХІ сторіччя Ангрен часто згадується як місто-привид.[4]
Проте, Ангрен частково зберіг своє промислове значення. Ще працює декілька вугільних копалень. Також у місті розвинута промисловість будівельних матеріалів, завод по переробці каучуку, і електростанція.
Економіка
Ангрен - центр вугільної промисловості Узбекистану. Видобувається буре вугілля (ВАТ «Узбеккумір (Узбеквугілля)», В Ангрені розташована єдина в країні станція видобутку газу методом підземного піролізу вугілля (Подземгаз) ВАТ "Еростігаз".
Підприємства:
- будівельних матеріалів (заводи: залізобетонних конструкцій, цементний, асфальтобетонний, комбінат керамічних виробів дробильно-сортувальна фабрика каоліну ДСФК, домобудівний комбінат ДБК і ін.)
- харчової промисловості (Ангреннон, Ангренсут).
- хіміко-металургійний (Ангренкабель),
- азотно-туковий (Ангреназот),
- машинобудівні заводи (Ангренгазмаш, ЗІС, Елер),
- виробництво гумово-технічних виробів "шинний завод" (будується),
- найбільша в Ташкентської області нафтобаза АТ «Узбекнафтогаз», що відноситься до Ферганського нафтоперегінного заводу.
- Ангренське Рудоуправління, що входить до складу ВАТ АГМК (колишнє АТ «Ангрензолото»),
- завод керамічної порцеляни «Каолін»,
- виробництво паперово картонно-тарного продукції АТ ІІ "Angren PACK". (колишнє ВАТ ІІ «SQQS»)
- АЕЦМ, АЧМЗ.
- Дві електростанції: Ангренська ГРЕС і Новоангренська ГРЕС .
22 червня 2016 році введена в дію залізниця Ангрен - Пап.[5]
Географія
Ангрен розташовано на річці Ахангаран (Ангрен) між Чаткальським і Східно-Курамінськм хребтом, за 78 км на південний схід від Ташкента (114 км по дорозі). Гори, що оточують Ангрен піднімаються до 2,500-3,500 м над рівнем моря[6]
Місто знаходиться в лівобережній частині долини річки Ахангаран і складається з декількох роз'єднаних частин.
Через Ангрен проходить автомагістраль Ташкент - Коканд, і залізниця Ангрен - Пап що зв'язують Ферганську долину з рештою Узбекистану.
Клімат
Ангрен має континентальний клімат з холодною зимою і спекотним літом[6] Середня температура липня становить 27 °C. Середня температура січня -2 °C.
Клімат Ангрен | |||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Показник | Січ | Лют | Бер | Кві | Тра | Чер | Лип | Сер | Вер | Жов | Лис | Гру | |
Середній максимум, °C | 2 | 4 | 9 | 16 | 21 | 27 | 30 | 30 | 25 | 18 | 11 | 4 | |
Середній мінімум, °C | −7 | −6 | −1 | 5 | 8 | 12 | 14 | 14 | 9 | 4 | 0 | −4 | |
Норма опадів, мм | 53.5 | 68.1 | 57 | 61.5 | 50.9 | 25.8 | 21.8 | 7.3 | 9.3 | 36.8 | 60.4 | 72 | |
Джерело: [7] |
Культура
В місті діє історико-краєзнавчий музей.
Освіта
У місті діє рял вищих навчальних закладів:
- Ташкентський обласний педагогічний інститут імені Махмуда Кашгар (ТОГПІ). В даний час закритий.
- Загальнотехнічна філія Ташкентського Державного Технічного Університету (ТашГТУ) імені Абу Райхон Беруні. Нині перетворений в Ангренський державний технічний коледж
- Також є гірничо-геологічний технікум та медичне училище.
- коледж побутового обслуговування
- будівельний технікум
Відомі люди
Народилися Ангрені:
- Муравицький Юрій Адольфович (1947—2015) — радянський і український актор театру і кіно, театральний режисер і педагог
- Осман Пашаєв (*1977) — кримськотатарський і український тележурналіст.
Див. також
Примітки
- «Angren» (Uzbek). Oʻzbekiston milliy ensiklopediyasi. Toshkent: Oʻzbekiston milliy ensiklopediyasi. 2000–2005.
- Angren. Encyclopædia Britannica. Процитовано 7 травня 2014.
- Angren (City in the Uzbek SSR) (Russian). Akademik. Процитовано 21 січня 2015.
- Volosevich, Aleksey (30 січня 2014). Angren: The gloomy stability of Uzbekistan's small towns. Ferghana (Russian). Процитовано 20 січня 2015.
- Chinese, Uzbek Leaders Hail Inauguration of Central Asia's Longest Railway Tunnel. english.cri.cn. Процитовано 3 липня 2016.
- Moʻminov, Ibrohim, ред (1971). «Angren» (Uzbek). Oʻzbek sovet ensiklopediyasi. 1. Toshkent. pp. 355–356.
- Average high/low temperature for Angren, Uzbekistan. World Weather Online. Процитовано 22 січня 2015.
Література
- Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 30(рос.)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.