Андрій II

Після того, як Великий князь Київський Роман Мстиславович 1204 року не встиг отримати від Папи Римського Інокентія ІІІ королівську корону та загинув під час походу на поляків, залишивши своїм нащадком малолітнього Данила, Андрій ІІ розпочав свою першу кампанію з завоювання Галицько-Волинського князівства в 1205—1206 рр. На прохання галицьких бояр він вступив проти чернігівського князя Всеволода Святославича та його союзників від імені Данила Романовича. Всеволод та його союзники були змушені відступити.

Після цього Андрій ІІ прийняв титул «короля Галичини та Володомерії (Волині)», продемонструвавши свою претензію на сюзеренітет у цих двох князівствах. Після повернення Андрія до Угорщини далекий кузен Всеволода Святославича, Володимир Ігорович, захопив Галич і Волинь, а Данило і його матір втекли до краківського князя Лешека, який запропонував їм відвідати Андрія. Однак Володимир Ігоревич «відправив багато подарунків» і Андрію, і Лешеку, відмовляючи «від нападу на нього». Однак зголом Роман Ігорович таки повернувся до Галичини і за допомогою угорських допоміжних військ вигнав Володимира Ігоревича.

1214 року в Спиші уклав з Лешком Білим угоду про поділ галицько-волинських земель між Угорщиною і Польщею, гарантією якої ставав шлюб між сином Андрія II Коломаном і дочкою Лешка — Соломією.

1214-1219 — син Андрія II Коломан займав галицький престол.

1219-1227 — вів боротьбу з галицьким князем Мстиславом Удатним.

1228-1233 — намагаючись закріпити за своїм сином Андрієм галицький престол, воював з Данилом Романовичем, але зазнав поразки.

Дружина Гертруда Меранська була вбита угорськими баронами за участь у насильстві, яке вчинив її брат над дружиною воєводи Бенедикта[3].