Любава (княгиня)

Любава
Народилася	невідомо; Новгород
Померла	після 1169 ; Чернігів?
Громадянство	Київська Русь
Знання мов	давньоруська
Титул	велика княгиня Київська
Конфесія	православ'я
Батько	Дмитро Завидич
У шлюбі з	Мстислав I
Діти	2 сина і 2 доньки
	Медіафайли у Вікісховищі;

Любава Дмитріївна (д/н — після 1169) — друга дружина Великого князя Київського Мстислава (Гаральда) Володимировича.

Життєпис

Походила з впливового новгородського роду. Донька Дмитра Завидича, посадника у Новогороді. Її ім'я є об'єктом дискусій. Любавою її називали російські дослідники Василь Татищев та Микола Карамзін. Втім у сучасних істориків існують до цього сумніви. Водночас жодне ім'я не вказано у літописах. Ймовірно познайомилася з майбутнім великим князем Мстиславом Володимировичем під час його князювання в Новгороді на Волхові протягом 1096—1117 років.

У 1117 році помирає її батько, а у 1122 році вона виходить заміж за Мстислава. Одруження князя на Любаві також було пов'язано з тим, що він мав з Новгородом тісні господарські зв'язки і поривати їх не бажав. До того ж у самого Мстислава, який готувався стати великим князем київським, навряд чи був час займатися князівським господарством, воно зазвичай перебувало у віданні княгині.

В літописах немає відомостей про те, чим займалася Любава Дмитрівна під час заміжжя.^{[джерело?]}[1]. У 1132 році стала удовою. Втім змогла дуже вдало видати заміж дочок. Рідна донька Єфросинія стала дружиною угорського короля Гези II, пасербиця Марія — чернігівського князя Всеволода Ольговича. Відігравала певну роль у політичному життя. Разом з донькою Марією сприяла у 1139 році зайняттю київського престолу Всеволодом Ольговичем.

У 1141 році пасерб Любави, Ізяслав Мстиславич звернувся з проханням випросити у великого князя Всеволода Ольговича новгородське князювання для молодшого брата Святополка. Любава Дмитрівна виконала прохання, домовившись про передачу Святополку Новогорода. У 1147 році під час повстання киян намагалася врятувати князя Ігора Ольговича.

З Київського літопису відомо про те, що 1155 року Любава поїхала у гості до свого зятя, чоловіка своєї дочки Єфросинії, угорського короля Гейзи, «і король дав багато майна тещі своїй». Але наступного, 1156, року, коли вона поверталася звідти, Мстислав Ізяславич, воюючи з Володимиром Мстиславичем, сином княгині, напав на місто Володимир, схопив Любаву і, посадивши на воза, відправив до Луцька, тоді як сам Володимир утік до Перемишля, а потім до короля Гейзи, звідки щойно повернулася його мати. Мстислав же «добро все одняв, що його принесла була з Угрів удова Мстиславова».

Лише у 1158 році зуміла повернутися до Київа, коли владу в державі перебрав пасерб Ростислав Мстиславович. Водночас підтримувала зв'язок з своїм сином Володимиром, готуючись організувати передачу великокнязівської влади на випадок смерті Ростислава.

1169 року після смерті Ростислава великим князем став Мстислав Ізяславич. останній побоювався впливу Любави Дмитріївни, тому наказав їй: «ти іди в Городок, а звідти, куди тобі вгодно. Не можу я з тобою жити в одному місці, тому що син твій завше чигав на мою голову, а хреста переступаючи». Любава перебирається до Чернігіва, де князював Святослав Всеволодович, її внук. Подальша доля невідома. Вважається, що невдовзі померла.

Родина

Єфросинія (1130—1193) — дружина Гези II, короля Угорщини
Володимир (1130—1171) — великий князь Київський у 1171 році
Ярополк (д/н—після 1149) — князь пороський, князь торчеський.
Дюранса — княгиня оломоуцька, дружина Отто ІІІ.

Примітки

У Татіщева є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава: «…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: „Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу“. Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: „Рабе! А чи не пам'ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов'язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила“. І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер.» У цій новелі йдеться про другу дружину Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (1122 р.), за Татіщевим, (Любаву); див.: Літопис руський.

Джерела

Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989. — XVI+591 с. — ISBN 5-308-00052-2.
Войтович Л. В. 3.14. Мономаховичі. Мстиславичі. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000.
Янин В. Л. Новгородские посадники. — М. : Языки славянских культур, 2003
Морозова Л. Е. Великие и неизвестные женщины Древней Руси. — М. : АСТ, 2009

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] У Татіщева є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава: «…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: „Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу“. Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: „Рабе! А чи не пам'ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов'язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила“. І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер.» У цій новелі йдеться про другу дружину Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (1122 р.), за Татіщевим, (Любаву); див.: Літопис руський.