Антисфен

Антисфен — послідовник Сократа. Перед тим як примкнути до Сократа, Антисфен вчився у софіста Горгія. Софістика зробила істотний вплив на філософію раннього Антисфена; сліди цього впливу дослідники знаходять в збережених працях. Послідовником Сократа Антисфен стає у зрілому віці . Антисфен був присутній при передсмертній бесіді Сократа, зафіксованої в творах Платона.

Після смерті Сократа Антисфен відкрив в Афінах власну школу в гімнасії для неповноправних громадян на Кіносарзі (за цією назвою, за однією з версій, його послідовники і стали іменуватися кініками). Хоча в теорії Антисфена чітко проглядається вплив вчителів, він суперечить софістам, далеко відходить від інших учнів Сократа (Ксенофонта, Платона, Евкліда, Федона, Аристиппа). Вважають, що його перехід до кінізму міг бути пов'язаний з враженням, яке залишила на нього страта Сократа[1].

Антисфен — перший номіналіст, який відкидає існування загальних понять і стверджує, що ідеї існують тільки у свідомості людини. За Антисфеном, синтетичні судження помилкові. Предмети окремо-поодинокі, непричетні до якої-небудь узагальненості; їх можна називати і порівнювати, але не визначати. Звідси, розвиваючи уявлення Сократа про поняття, він дав визначення: «Поняття є те, що виражає чим предмет був або що він є».

Антисфен виступав проти традиційного з часів елейської школи поділу світу на розумоосяжне («по істині») і чуттєве («на думку») буття, чим передбачив арістотелевську критику ідей Платона.

Основним завданням філософії, стверджував Антисфен, є дослідження внутрішнього світу людини, розуміння того, що є для людини істинним благом. Сам Антисфен і його учні доводили, що благо для людини — бути доброчесним.

Антисфен проповідував аскетизм, природність, пріоритет особистих інтересів перед державними. Заперечуючи традиційну релігію і державу, він і Діоген першими назвали себе не громадянами якогось певного держави, а громадянами всього світу — космополітами.

Принцип радикального аскетизму Антисфен поступово застосовував до різних розділів філософії (від логіки та етики до політики, педагогіки і теології). Аскетизм Антисфена був пов'язаний з уявленням про життя відповідно до природи. Вищий критерій істинності Антисфен знаходив у чесності, а метою пізнання та філософії вважав збіг етичного і природного в «автаркії» (незалежності) від соціальних впливів і людських установлений.

У логіці Антісфен вважав, що «про одне може бути висловлено тільки одне, а саме лише його власне ім'я»; суб'єкту не можна приписати відмінний від нього предикат, висловлювання може бути тільки тавтологічним.

В основі етики Антисфена — вчення про автаркії, самодостатності. Не залежачи ні від чого зовнішнього, обмежуючи себе, ми тим самим уподібнюємося божеству, яке теж самодостатньо (але на відміну від нас, саме завдяки надлишку блага). Досягти стану самодостатності людина може тільки шляхом обмеження своїх потреб, проводячи життя у праці, уникаючи тієї насолоди і тієї розкоші, які згубні для людини. Тобто Антисфен (слідом за Сократом) вважав, що чесноті можна навчити, і що щастя можливе тільки від чесноти: «досить бути доброчестивим, щоб бути щасливим: для цього нічого не потрібно, крім Сократової сили. Доброчесність проявляється у вчинках і не потребує ні великої кількості слів, ні у великої кількості знань»(DL VI 11)[1].

Антисфен і його учень Діоген Синопський були найбільш послідовними, безкомпромісними кініками. Принцип давньогрецьких філософів «відповідність форми життя її внутрішньому змісту» вони доводили до явної демонстративності. Образ мудреця взагалі, створений Антисфеном, був далі розвинутий в стоїцизм, а по створеному ним образу кініка зокрема — короткий подвійний плащ на голе тіло, довга борода, посох, жебрацька торба — кініків пізнавали протягом всієї античності. Як стверджував про нього Діоген Лаертський: «Мабуть, саме він поклав початок найсуворішим стоїчним звичаям … Він був зразком безпристрасності для Діогена, самовладання для Кратета, непохитності для Зенона: це він заклав основу для їх споруд» (DL VI 14- 15[1]).

Відомі назви близько 70 творів Антисфена, з яких збереглися кілька уривків і два ранніх софістичних тексти повністю: «Аякс» і «Одіссей». Стиль збережених текстів недбалий, мова повсякденна, місцями вульгарна.

Політичні погляди Антисфена були вкрай своєрідні: він заперечував закони і всі соціальні умовності, а зразок для побудови людського суспільства пропонував шукати у тварин.

• Дізнавшись одного разу, що Платон відгукується про нього погано, він зауважив: «Це уділ царів: робити гарне і чути погане»[1]
• Коли Антисфен намагався виставити напоказ діру в своєму плащі, Сократ зауважив: «Крізь цю дірку я бачу твоє марнославство!».
• Антисфен писав: «Хто досяг мудрості, той не повинен цікавитися науками, книгами, щоб його не відволікали сторонні речі і думки».
• Антисфен писав «На думку людей, існує безліч богів; по природі ж бог — один».
• Одного разу він порадив афінянам ухвалити постанову: «Вважати ослів кіньми». Коли це визнали безглуздістю, він зауважив: «Але ж ви простим голосуванням робите неосвічених людей полководцями?».
• Киренаїку Аристіппу якось раз задали питання, яку користь принесла йому філософія; Аристіпп відповів: «Дала здатність говорити з ким завгодно». Коли таке ж питання задали Антисфену, той, Аристіппу (якого дорікали за розкішне життя) відповів: «Дала здатність говорити самому з собою».
• Антисфену приписують вислів «я віддав би перевагу безумству аніж насолоді» (DL VI 3). Він також заявляв, що «тільки мудрець знає, кого варто любити» (DL VI 3), у відносинах з жінками рекомендував сходитися тільки з тими, які будуть за це вдячні.[1]

• 6614 Антисфен — астероїд, названий на честь філософа.

• Антисфен // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

• Антисфен // ВУЕ
• Антістен // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 40. — 1000 екз.