Антоній Мінькевич

Народився у зем'янській родині. Випускник 1-ї житомирської гімназії. Вступив у Київський університет святого Володимира, з якого був виключений за участь у польських молодіжних організаціях та участь у патріотичній маніфестації. Потім навчався в Гірничій академії в Леобені.

Працював гірничим інженером на шахті «Юзеф» у Старому Олькуші. Бувши головою рятувального комітету в Олькуші, доклав зусиль, зокрема, до створення 1916 року польської гімназії імені короля Казимира Великого, відділення Польського туристичного товариства та двотижневика «Літопис Олькуського повіту».

У проміжку з 23 жовтня 1918 по 4 листопада 1918 року і від 17 листопада 1918 по 30 вересня 1919 року був міністром продовольства в урядах Юзефа Свежинського, Єнджея Морачевського та Ігнація Яна Падеревського.

Із січня 1920 року був головним комісаром Цивільного управління земель Волині і Подільського фронту. 12 липня 1920 року повертався поїздом із Проскурова у Кременець після перемовин про можливість утворення польсько-української федерації. Потяг атакували червоноармійці, після чого Мінькевич пропав безвісти[1], ймовірно, потрапивши у полон або загинувши[2]

29 грудня 1921 року нагороджений Командорським хрестом ордена Відродження Польщі.[3]

Із 1989 року обраний покровителем Олькуського краєзнавчого музею Польського туристично-краєзнавчого товариства.

• Kto był kim w II Rzeczypospolitej / pod red. prof. Jacka. M. Majchrowskiego. — Warszawa 1994. — wyd. I. — s. 56. (пол.)