Антоній (Кротевич)

Народився 1 серпня 1889 року в Богуславі, в родині священика.

Закінчив Київську 2-гу класичну гімназію. Протягом року навчався в Київському медичному інституті. Перервавши навчання, вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 1914 році.

У 1914 році висвячений на священика до Воздвиженської церкви селища Пирогів поблизу Києва.

У 1917 році був священиком Катерининської церкви Лук'янівського цвинтаря Києва. У 1919 році - настоятель Байково-цвинтарної церкви Києва, був благочинним 3-го Благочинного округу. В цьому ж році возведений у сан протоієрея.

В 1920-ті роки був обновленцем і членом Київського обновленського єпархіального управління [2].

У 1931 році - настоятель Софійської церкви на Софійській набережній річки Москви.

З 17 серпня 1932 року став настоятелем Христо-Рождественського собору Коврова і благочинним церков Ковровського району. У 1932 році нагороджений митрою.

У листопаді 1932 року за представлений твір «Історія пристрасної седмиці до освіти студійського Статуту» затверджений у ступені кандидата богослов'я.

У 1933 році був настоятелем Введенської церкви міста Іваново.

У 1934 році служив настоятелем Орехово-Зуєвського собору і благочинним округу.

У 1935 році розлучився з дружиною.

У 1937 році призначений настоятелем церкви міста Перово Московської області і благочинний церков Ухтомського і Раменського районів.

У 1937 році заарештований за звинуваченням в антирадянській пропаганді і засуджений на 5 років таборів, звільнений в 1942 році.

У 1944 році - благочинний церков Житомирської єпархії.

10 липня 1944 року постановою Священного Синоду призначений єпископом Житомирським.

11 серпня 1944 року в храмі Київських печер ігуменом Кронідом Сакуном було скоєно постриг протоієрея Бориса Кротевича в чернецтво з нареченням його іменем Антоній [3]

13 серпня цього ж року у Володимирському Соборі Києва перед початком всеношної було скоєно наречення ієромонаха Антонія у Єпископа Житомирського [3].

14 серпня 1944 хіротонізований на єпископа Житомирського і Овруцького. Хіротонію здійснили Патріарший Екзарх України Митрополит Київський і Галицький Іоанн Соколов і Архієпископ Дніпропетровський і Запорізький Андрій Комаров.

З початку 1946 року - єпископ Костромський і Галицький, тимчасово керував Ярославською єпархією [4].

25 лютого 1952 возведений у сан архієпископа.

16 листопада 1953, відповідно до прохання, звільнений на спокій.

9 лютого 1954 року повернувся на кафедру і призначений архієпископом Тульським і Бєлевським. У вересні 1958 року йому доручено тимчасове управління Ростовською і Новочеркаською єпархіями.

25 лютого 1959 нагороджений хрестом для носіння на клобуці.

З 16 березня 1961 року - митрополит Мінський і Білоруський.

За короткий час він відновив проти себе чи не все духовенство і паству. На вимогу влади заборонив проводити набір вихованців в Мінську духовну семінарію, в результаті чого вона припинила своє існування через недовгий час [2].

З 12 січня 1962 року - митрополит Орловський і Брянський. 28 травня 1963 звільнений на спокій, за власним проханням.

30 березня 1964 митрополит Іванівський і Кинешемський.

При митрополиті Антонії були спалені єпархіальна бібліотека (за винятком світських книг, переданих місту) і єпархіальний архів. Уповноважений Ради у справах релігій по Іванівській області Н. А. Желтухін характеризував його так:

«Митрополит Антоній ... взаємини з органами влади будував правильно. Всі принципові питання вирішував тільки за погодженням з уповноваженим Ради. Після прибуття в Іваново, безоплатно передав місту будинок єпархіального управління, бібліотеку, дві автомашини "Волга". Для єпархіального управління відремонтований був інший будинок, меншого розміру. З єпархіальних коштів досить значні суми (до 40000 рублів) вносив у Фонд світу»[5].

28 листопада 1966 року призначений на Тамбовську кафедру.

8 червня 1970 звільнений на спокій з наданням архієрейської пенсії.

Діяльність митрополита Антонія Кротевича в 1950-1960-ті роки принесла багато бід церкві. Нерідко у владики Антонія складалися конфліктні відносини з єпархіальними кліриками і паствою. В Патріархію скаржилися і на його деспотичне ставлення до духовенства.

Згідно з даними розсекречених архівів НКВД-НКДБ, був активним агентом радянських спецслужб, агентурне прізвисько «Павловський». «Розробляв» і видавав владі «антирадянськи» налаштованих священиків своєї єпархії, використовувався як «агент-маршрутник»[1].

Помер 21 листопада 1973 року після важкої психіатричної хвороби.

• Антоній Кротевич в Православній енциклопедії
• Митрополит Антоній Кротевич (1897-1973)
• Антоній Кротевич, митрополит Тамбовський і Мічурінський
• Некролог
• Митрополит Антоній Кротевич^{[недоступне посилання з лютого 2019]}