Антоніо Муньйос Дегран

Мав просте походження, його батько був ремісником-годинникарем. Під час вибору майбутньої справи батьки наполягали, щоби син став будівельником і вивчав архітектуру. Він почав вивчати архітектуру, але цікавість до живопису переважила і він перейшов до опанування живопису. Навчався в Королівській академії красних мистецтв Сан-Карлос у місті Валенсія. Його керівник в класі живопису — художник Рафаель Монтесінос Раміро (1811—1877)[6]. Під час навчання в академії його уяву розпалювала Італія з її скарбами мистецтва і він, маючи обмаль грошей, планував пішки дістатися Італії.

Вперше з пейзажним твором художник виступив ще 1862 року на Національній виставці у Мадриді («Пірінеї, краєвид»). Тоді він отримав заохочувальний приз, що було помітним успіхом, адже його були схильні вважати автодидактом.

Серед перших творів митця-початківця — «Пейзаж Ель-Пардо з вершником, коли розвіявся туман» 1867 р. Пейзаж у Мадриді отримав другу медаль і викликав фурор, позаяк пейзаж не мав розповсюдження у іспанській художній практиці, де століттями панували біблійні картини чи історичний живопис (панували вони і на національних виставках в 19 ст.)

Його твори мали успіх і надалі, коли його картини виставляли Всесвітня виставка у Філадельфії (1876), у Мюнхені (1883), у Чикаго (1893).

1870 року художник прибув у місто Малага, де про цікаву замову для нього подбав художник Бернардо Феррандіс Баденес (1835-1885). Антоніо Муньйос створив художній плафон для місцевого театру Сервантеса.

До цього періоду належать його самостійні спроби у побутовому жанрі, картини «Хор черниць», «Сюрприз», «Милосердя», «Аве Марія». Картина «Хор черниць» була придбана до державних збірок і виправила матеріальний стан художника.

Малага зіграла і роль у приватному житті художника. Він зустрів тут кохану, узяв з нею шлюб і у подружжя народився син Хоакін.

1881 року він отримав медаль за власну картину «Отелло і Дездемона», а також грошову суму. Антоніо Муньйос витратив гроші на другу подорож до Італії, куди відбув у жовтні того ж року. Першу подорож до Італії він здійснив ще у молоді роки, коли мав мало грошей і ще менше стриманості в поведінці, а насолодами тоді він нагородив себе за бідняцькі роки. Тепер у Італію він прибув популярним іспанським художником у віці 41 рік. В Італії він перебував недовго, пояснюючи це тим, що напланував відвідати Марокко. Ймовірно, він також відвідав арабський Єгипет, Сирію та Палестину. Про перебування там свідчили його картини орієнтального спрямування з деталями, запозиченими з натурних вражень. Він рано зацікавився проблемами освітлення. Все це продовжилось і в творах зрілих років. Незвичним постав і його «Єрусалим», поданий художником як бідняцьке і провінційне місто в нічному освітленні. Аби не назва, це місто можна було би сприйняти як куточок добре йому відомої Малаги чи Кордови.

Авторитет Антоніо Муньйоса зростав і це вдало позначилось на його адміністративній кар'єрі. 1898 року помер професор пейзажної катедри Карлос де Хас в мадридській Академії Сан-Фернандо[7]. Антоніо Муньйос отримав запрошення на цю посаду[7]. 1899 року він прибув у Мадрид, а 1901 року вже став президентом академії[7]. З посади президента академії він пішов у 1912 році за віком (йому було 72). Низка іспанських художників могла називати його власним вчителем. Серед них і молодий та амбітний Пабло Пікассо.

Антоніо Муньйос. «Колос Родоський», 1914 р.

Капіталістичні паростки були особливо помітними в Каталонії, котра дещо менше була зачеплена економічною кризою. Антоніо Муньйос був художником перехідної доби, позаяк навіть у проблемній Іспанії в другій половині 19 ст. розпочалися зрушення суспільні, економічні, культурні і політичні. Його художня манера не була постійною і коливала від академізму до нічим не прикрашеного реалізму.

Антоніо Муньйос міг після створення «Старого паломника», «Сільського коваля» і непарадної Гранади («У Гранаді йде дощ»), реалістичних і правдиво-високохудожніх, створити «Колоса Родоського» (1914 р.), з переускладненою композицією, з безліччю побутових сценок і деталей, цілком в стилістиці салонного мистецтва і гірших рис академізму. Картину важко назвати вдалою навіть якщо розглядати її як суто декоративне і фантазійне полотно. Все це притаманно і картині «Купальня німф» останнього періоду творчості.

• 
  Антоніо Муньйос. «Молитва», 1871 р.
• 
  Антоніо Муньйос. «Отелло і Дездемона», 1880 р.
• 
  Антоніо Муньйос. «Купальня німф», перші десятиліття 20 ст.

Художник помер 12 жовтня 1924 р. Мармурове погруддя на честь художника встановили в парку Малаги.

Худ. Франсіко Домінгес Маркес. «Майстерня Антоніо Муньйоса Деграна у Валенсії». 1867 рік. Національний музей Прадо

Антоніо Муньйос Дегран. «Фантазійна баталія», бл. 1900 р.

• «Долина Мурта (Алсіра)»
• «Пейзаж Ель-Пардо з вершником, коли розвіявся туман», 1866
• «Молитва», 1871
• Плафон «Алегорія» для театру Сервантеса, місто Малага, 1870
• «Хор чорниць»
• «Милосердя»
• «Аве Марія»
• «Старий паломник по святим місцям»
• «Праля»
• «Іспити на знання католицької доктрини», 1876
• «Останній друг», 1879
• «Хвалько», 1880
• «Отелло і Дездемона», 1881
• «Спогади про Гранаду», 1881
• «До весілля», 1882
• «Венеція, лагуна», 1886
• «Дездемона», 1887
• «У Гранаді йде дощ»
• «Повінь в Мурсії», 1892
• «Багаття на березі Тібру», 1893
• «Фантазійна баталія», бл. 1900 р.
• «Вогонь», 1900
• «Захід сонця», 1900
• «Жінки-пралі», 1903
• «Толедо, дворик», 1904
• «Хлопчик в капелюшку», 1906
• «Сільський коваль», 1909
• «Христос на Тіверіадському озері», 1909
• «Панорама в Арагоні», 1912
• «Колос Родоський», 1914
• «Куточок Венеції», 1914
• «Краєвид Гранади», 1915

Антоніо Муньйос. «У Гранаді йде дощ», Національний музей Прадо, друга половина 19 ст.

• 
  Антоніо Муньйос. «Пейзаж Ель-Пардо з вершником, коли розвіявся туман», 1866 р., Національний музей Прадо, Мадрид
• 
  Антоніо Муньйос. «Останній друг», 1879 р.
• 
  Антоніо Муньйос. «Єрусалим вночі», 1882 р.
• 
  Антоніо Муньйос. «Багаття на березі Тібра», 1893 р.
• 
  Антоніо Муньйос. «Христос на Тіверіадському озері», 1909 р.
• 
  Антоніо Муньйос. «Жінки-пралі», 1903 р.
• 
  Антоніо Муньйос. «Сільський коваль», 1909 р.
• 
  Антоніо Муньйос. «Куточок Венеці», 1914 р.

• Мистецтво Іспанії
• Академізм
• Романтизм
• Імпресіонізм
• Пейзаж
• Історичний живопис
• Вісенте Марч
• Вісенте Пальмаролі

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антоніо Муньйос Дегран

• Rodríguez García, Santiago, Antonio Muñoz Degraín. Pintor valenciano y español, Valencia, Instituciò Alfons el Magnànim, 1966.
• Antonio Muñoz Degraín, cat. exp., Madrid, Caja de Madrid, 1995.
• Muñoz Degrain, Antonio (біографія)