Ан-Бе-20

В 60-х рр. авіаційна промисловість СРСР потребувала заміни поршневих Лі-2, Іл-12, Іл-14 найсучаснішою моделлю пасажирського літака малої місткості для використання в місцевому авіасполученні. У відповідь на державний циркуляр до роботи приступило ДКБ Берієва, яке недавно закінчило розробку Бе-12, однак не мало досвіду конструювання пасажирських літаків. Таким досвідом володіло ДКБ Антонова. Також було залучено конструктора двигунів О.Г. Івченка, який прагнув випробувати на невеликому літаку своє нове дітище ― АІ-25. Паралельно, конструкторським бюро Яковлєва взято в розробку модель Як-40.

Згідно державного замовлення[2][3], проєктований літак повинен мати володіти трьома реактивними двигунами, пасажиромісткість повинна відповідати класу Лі-2 та Іл-14, однак крейсерська швидкість повинна становити 620-640 км/год і облаштовано комфортним салоном згідно вимог того часу.

У співпраці конструкторських бюро було розроблено аванпроєкт, у якому для експлуатації на коротких ґрунтових ЗПС було передбачено широке і довге крило, високопродуктивне шасі з пневматиками низького тиску (3,5-4 кгс/см²). Двигуни передбачені у хвостовій частині з метою звільнення профілю крила та зменшення шуму в салоні.

Компонування салону включало в себе двомісну кабіну, буфет, туалет, гардероб і багажне відділення, а також пасажирський салон на 24 місця. Передбачено також вбудований трап в передній частині фюзеляжу.

В результаті конструкторських робіт було збудовано повнорозмірний макет моделі, який було відправлено у ДКАТ. Однак дана модель не отримала подальшої підтримки від держави, чиновники віддали перевагу Як-40. Ще на етапі конструювання Олег Антонов висловив сумнів у доцільності трьохдвигунової схеми для такого розміру літака, однак керівництво СРСР наполягло на своєму.

Див. , картосхема аванпроєкту