Аргентино-бразильська війна

Прапор бразильської провінції Сисплатина

На фоні повстань в багатьох частинах віце-королівства Ріо-де-ла-Плата і повернення під контроль Португалії спірних територій Ріу-Гранді-ду-Сул і «Східних місій», «Східний берег», у свою чергу, повстав проти іспанського уряду в 1811 році під керівництвом Хосе Гервасіо Артіґаса.

Ця територія стала називатися Східним Берегом (ісп. Banda Oriental) і увійшла в 1813 році до складу Федеральної Ліги (Liga Federal). Після військового вторгнення португальських військ Ліга розпадалася чотирма роками пізніше, а її провінції почали процес інтеграції у Об'єднані Провінції. У 1821 році, після поразки Артіґаса в битві при Такуарембо і за підтримкою місцевих аристократичних сімейств, Східних Берег був знову анексований Португалією під назвою провінції Сисплатина, що надало Португалії стратегічну територію в районі Ла-Плати та контроль над одним з найважливіших портів Провінцій. Після того, як дон Педру I оголосив незалежність Бразилії, провінція Сисплатина стала частиною Бразильської імперії.

З метою повернути контроль над провінцією, Конфедерація Об'єднаних Провінцій Ріо-де-ла-Плата переконала найсильнішу політичну групу провінції (так званих Orientales) під керівництвом Хуана Антоніо Лавальєхи повстати проти бразильського уряду, та надала їм політичну і матеріальну підтримку.

Через економічну залежність обох держав від Великої Британії, британський посередник Джордж Каннінг зіграв дуже важливу роль в конфлікті і його результатах. Зокрема, Британія зазнала фінансових втрат через припинення торгівлі, але й надавала військові позики обом сторонам конфлікту.

Після кількох років партизанської боротьби із Бразилією повстанців на чолі з Ріверою Фруктуосо і Хуаном Антоніо Лавальєхою, в 1825 році в місті Ла-Флорида був зібраний Конгрес, який проголосив незалежність провінції від Португалії і Бразильської імперії, підтверджуючи приналежність провінції до Об'єднаних Провінцій. У відповідь імператорський уряд Бразилії оголосив війну Об'єднаним Провінціям.

Імператорський флот блокував річку (затоку) Ла-Плата і її порти Буенос-Айрес і Монтевідео. Аргентинський флот був вимушений переміститися на південь, спочатку до міста Енсенада а потім Кармен де Патагонес. Бразилія спробувала узяти Кармен де Патагонес в 1827 році, пробуючи ще більше обмежити аргентинську зовнішню торгівлю, але не мала можливості надіслати достатні сили, і атака була відбити місцевим ополченням.

Тим часом аргентинська армія перетнула Ла-Плату і стала табором в Дурасно, звідки генерал Карлос Марія де Альвеар мав можливість загрожувати власне бразильській території. Бразильські війська на чолі з генералом віконтом ді Барбасена контратакували аргентинців у битві при Ітусайнго, але результат битви був невпевненим.

Педру I розпочав новий сухопутний наступ в кінці 1826 року, зібравши солдатів на півдні країни, переважно силами добровольців та європейських найманців. Проте він не мав можливості надіслати велику армію для опору аргентинцям через постійні повстання в провінціях самої Бразилії, що лише нещодавно здобула незалежність. Повстання відбувалися навіть у Ріо-де-Жанейро, столиці країни на той час.

Нестача достатньої кількості людей уповільнила атаку бразильської армії проти уругвайців та аргентинської армії. Війна прийняла характер невеликих сутичок, з яких битва при Ітусаїнго була найбільшою, в якій бразильцям не вдалося здобути перевагу. Інші важливі битви включали сухопутну битву при Саранді і морську битву при Монте-Сантьяго.

Проте станом на 1828 аргентинські сили під командуванням Фруктосо Рівери контролювали значну територію провінції, а значні військові витрати та тиск Британії не давали Бразилії можливості продовжувати війну, в результаті чого Бразилія була змушена розпочати мирні переговори.

Обидві сторони зазнавали значних фінансових втрат в результаті війни, а міжнародна торгівля району Ла-Плати (перш за все з Британією) практично припинилася, в результаті переговори були вигідні обом сторонам, та розпочалися в 1828 році в Ріо-де-Жанейро. Посередниками на них виступили Франція і Британія, під тиском яких Об'єднані Провінції Ріо-де-ла-Плати і Бразильська імперія підписали Монтевідейський договір. Цей договір встановив незалежність Східного Берегу, який Аргентина не зуміла приєднати до себе, нова країна дістала назву Уругвай, а східна частина території провінції була передана Бразилії.

В самій Бразилії втрата Сисплатини стала новим приводом для незадоволеності населення урядом Педру I, особливо після коштовної та непопулярної війни. Хоча ця війна і не була головною причиною зречення імператора від трону в 1831 році, вона дала свій внесок.

Війна привела до посилення економічного впливу Британської імперії, яка набула права безмитної торгівлі в стратегічному районі Ла-Плати, а Бразилія та Аргентина ще протягом кількох десятків років виплачували Британії борги за отримані військові позики, що сильно уповільнювало економічний розвиток країн, особливо Бразилії. Незважаючи на роль Британії у війні, і присутність британських військово-морських чиновників з обох сторін конфлікту, війна в значній мірі невідома в англомовному світі[9].

• Повстання ірландських і німецьких найманців

• Military History of South America: Argentina-Brazil war (англ.)