Аргументація

Аргументація в загальному значенні — це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, доцільності. Обґрунтування може здійснюватися різними способами:

• положення можуть бути обґрунтовані завдяки безпосередньому зверненню до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб часто використовується в природничих науках;
• обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів), завдяки побудові певних міркувань (доказів). У цьому разі людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб характерний переважно гуманітарним наукам.

У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обґрунтування, доведення істинності певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на основі використання інших положень. У структурі аргументації такого типу виокремлюють:

• тезу;
• аргументи;
• форму (схему).

Теза — це положення, яке необхідно обґрунтувати. Аргументи — це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Форма, або схема аргументації, — це спосіб, який застосовується для обґрунтування тези.

У сучасному виданні з риторики "Майстер публічних виступів" Микола Овчаров визначає три форми аргументації:[1]

• Теоретична - загальновідомі факти, дослідження, наукові публікації, статистика.

• Практична - практичні приклади на своєму або чужому досвіді.

• Візуальна - порівняння з відомою особистістю чином або подією.