Артабан I (цар Парфії)

Артабан I (парф. Artabān)(близько 127 — 124/123 до н. е.)[1] — сьомий з відомих династів-Аршакідів.[2] Очолив Парфію по смерті небожа Фраата[3][4] Наразі неможливо остаточно визначити ступінь родинних зв'язків Артабана на його найближчих попередників (залишається відкритим питання, чи був Артабан рідним братом Міхрдата та Фрагата).[5]

Артабан (I)
парф. Artabān
грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΜΕΓΑΛΟY ΑΡΣΑΚΟY ΦΙΛΑΔΕΛΦΟY
Династія Аршакіди
Держава Парфянське царство
Титул Великий Цар
Форма влади автократія спадкова
Попередник Фраат (II)
Наступник Мітрідат (II)
Роки правління близько 127 р. до н. е. 124/123 р. до н. е.
Біографічні дані
Рік народження невідомо
Батько Фріапат (?)
Мати невідомо
Брати, сестри Фраат, Мітрідат (?)
дружина невідомо
Діти Міхрдат
 Медіафайли у Вікісховищі

Перебравши владу після раптової смерті Фрагата, Артабан отримав в спадок й безліч проблем, як на східному, так і на західному кордонах царства. На пд.-зах. кордоні новоутворене царство Харакена захопило у парфян Вавілонію та, можливо, Селевкію. На сході, відкупившись від саків щорічною даниною, Артабан почав війну з іншим кочовим етносом, який осів у північній Бактрії, тохарами. Під час цієї військової кампанії Артабан загинув від поранення, можливо отруйною стрілою. Юстин у своїх епітомах на твір Помпея Трога «Historiae Philippicae» повідомляє наступне:

«XLII. 2. (1) Замість Фраата було поставлено царем його стрия Артабана. Скіфи, задовільнившись перемогою та розграбувавши Парфію, повернулися додому. (2) Але й Артабана під час війни з тохарами, на яких він напав, було поранено у руку, й невдовзі він помер. (3) Йому наслідував його син Мітрідат, який за власну звитягу мав прізвище Великий… (5) Декілька разів він вів проти скіфів вдалі війни та став месником за ганьбу пращурів…»[6]

По смерті Артабана влада перейшла до його сина Міхрдата.

Примітки

  1. датування років життя та діяльності династів-Аршакідів наразі вельми умовне, та в подальшому може змінюватися
  2. (англ.) Parthia.com. Artabanus I
  3. (англ.) Parthia.com. Genealogy of Parthian Rulers.
  4. (англ.) Neilson C. Debevoise. A Political History of Parthia. Chicago. University of Chicago Press, 1938.
  5. (рос.) А. С. Балахванцев. Политическая история ранней Парфии. Институт востоковедения РАУ. 2018
  6. (рос.) Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога «Historiarum Philippicarum». М., «Росспэн». 2005.


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.