Артемізія Джентілескі

Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi, *8 липня 1593 —†1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко, представниця Неаполітанської школи.

Артемізія Джентілескі
італ. Artemisia Gentileschi
«Автопортрет». 1615 рік
Народилася 8 липня 1593(1593-07-08)[1][2][…]
Рим, Папська держава[3][4]
Померла 1653[5][2][6]
Неаполь, Неаполітанське королівство[3][4]
Національність італійка
Діяльність художниця
Галузь живопис
Вчителі Ораціо Джентілескі[7]
Знання мов італійська[1]
Членство Акадесія витончених мистецтвd
Напрямок Караваджизм[8][9]
Жанр портрет[3][4], релігійний живописd[3][4], історичний живопис[4] і міфологічний живопис[4]
Magnum opus Judith Slaying Holofernesd, Adoration of the Magid і Judith and her Maidservantd
Посада придворний художник
Конфесія католицтво
Батько Ораціо Джентілескі
Мати Пруденція Монтоне
Брати, сестри Francesco Gentileschid[10]
У шлюбі з П'єтро Антоніо Стіаттесі
Діти 2 доньки
Автограф

Життєпис

Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році вона була збезчещена флорентійським художником Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.

Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.

У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.

У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви — у містечку Поццуолі під Неаполем.

У 1638–1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася до Неаполь, де і жила до самої смерті.

Творчість

Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.

Першою картиною Артемізіє була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці отримали вираз в її найбільш відомій роботі «Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна» (1611–1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентилески — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.

У літературі

Роман про Артемізію було написаний в 1944-1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він набув форми щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).

У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці Сьюзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.

Галерея
  • Благовіщення
  • Вірсавія
  • Кліо, муза історії
  • Давид і Вірсавія
  • Есфір перед царем
  • Лукреція
  • Св. Цецилія з лютнею
  • Самсон і Даліла
  • Портрет гонфалоньєра, Палаццо Аккурсіо, Болонья
  • Народження Івана Хрестителя, Національний музей Прадо, Мадрид
  • Даная, 1612 р, Художній музей, Сент-Луїс, США
  • Сміливиця Сісера, 1620 р., Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
  • Св. Катерина Александрійська
  • Сусанна і старці
  • Св. Цецилія
  • Автопортрет з лютнею
  • Юдиф у шатрі Олоферна, фігура Юдифи

Джерела
  • Raymond Ward Bissell, Artemisia Gentileschi and the authority of art. Critical reading and catalogue raisonné, Pennsylvania State University Press, 1999

Посилання
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Artemisia Gentileschi — 2008.
  3. http://vocab.getty.edu/page/ulan/500011658
  4. https://rkd.nl/explore/artists/30922
  5. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118936794 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  6. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  7. https://www.museodelprado.es/aprende/enciclopedia/voz/gentileschi-artemisa/bc35919f-7235-457c-9c8f-fd166574143e
  8. https://www.britannica.com/biography/Artemisia-Gentileschi
  9. https://www.oxfordartonline.com/page/caravaggio-and-caravaggisti-in-17th-century-europe/
  10. Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.