Неаполітанська художня школа

Неаполітанська художня школа — найбільш значуща художня школа Італії поряд з Венеціанською та Римською школою.

П'єтро Негроні. «Зустріч Марії і Єлизавети», Лувр, Париж.
Джузеппе Боніто. «Майстерня художника», середина 18 ст.

Неаполітанська художня школа посіла друге місце за значенням після Римської художньої школи[1].

Коротка доба відродження в Неаполі

Маньєризм в Неаполі 16 ст

В 16 ст. місцева художня школа ще перебувала в фазі становлення. Майстри Неаполя рахувались із здобутками римської художньої школи, позаяк папський Рим рекрутував до міста талановитих митців з інших художніх центрів і сам подеколи перетворився спочатку на відомий центр відродження, а після пограбування Риму 1527 року вояками імператора Карла V — на провідний центр маньєризму.

Митці Неаполя старанно вивчали і рахувалися із творчим надбанням Рафаеля Санті та авторитетного в Римі Мікеланджело Буонарроті. Але відсутність доброї художньої освіти у більшості неаполітанських митців приводила до наївного, обмежено-провінційного використання знахідок Рафаеля Санті та Мікеланджело[2]. Над другорядністю неаполітанських майстрів 16 ст. (П'єтро Негроні, Іпполіто Боргезе) піднявся лише Марко даль Піно, майстер холоднуватої манери і віртуозного малюнка, котрий так поціновували майстри маньєризму.

Окрема держава

В Неаполі 17 ст. склалась унікальна ситуація. Італійське місто і Кампанья перебували у володінні Іспанії, де правили віце-королі, котрих надсилав з Іспанії король і постійно заміняв власних васалів, підозрюючи кожного з них в зраді і сепаратистських прагненнях. В місті стояв іспанський гарнізон і офіційно місто не підкорялось папі римському. Тим не менше зв'язок з Римом не переривався і низка римських майстрів отримувала запрошення на працю в Неаполь. Так, по запрошенню тут працювали Доменікіно(1581—1641) та Джованні Ланфранко (1582—1647), фрескіст та майстер вівтарів[1].

Неаполь і Караваджо
Сім справ милосердя (Караваджо). «Дати милостиню жебраку», фрагмент вівтарної картини.
Хуан До . «Блага вість пастухам». Музей Каподімонте, Неаполь.

Подією в художньому житті міста був недовгий і вимушений візит Мікеланджело да Караваджо, котрий рятував в Неаполі власне життя від покарання за скоєне вбивство у Римі. Дві композиції Караваджо («Сім вправ милосердя» та «Побиття Христа батогами») задали надзвичайно високий рівень моральних вимог до місцевого живопису[1]. Не менше враження на місцевих майстрів справили і художня манера митця з її різкими контрастами світла і тіні та простонародний типаж персонажів. Неаполітанська художня школа мало орієнтувалась на аристократичні смаки багатіїв і прийняла як свої знахідки демократичної гілки бароко, уособленням якої були твори Караваджо. До того ж, в Неаполі не було жорсткого протистояння між представниками пізнього маньєризму і бароко, як то було в Римі. Серед послідовників Караваджо опиниться більшість наполітанських художників, серед яких — іспанець Хосе де Рібера та його учень Лука Джордано (всі ранні твори останнього), Хуан До , Баттістелло Караччоло, Артемізія Джентілескі, Матіа Претті, Массімо Станціоне.

Непрестижні жанри
Джованні Баттіста Рекко. «Натюрморт з рибою і молюсками».

В Неаполі були мало відчутними вимоги «Величної манери» і академічної ієрархії жанрів, тому художники залюбки пишуть нібито низькі жанри — пейзажі і натюрморти. І розробляють ці жанри по своєму, або фантазійно (фантастичні краєвиди міст Монсу Дезідеріо, Вівіано Кодацци, пейзажі Сальватора Рози), або суто реалістично (Якопо да Емполі, Джованні Баттіста Руопполо, натюрморти родини Рекко, Паоло Порпора тощо). Засновником жанру натюрморт в неаполітанському живопису доби бароко був Лука Форте (бл. 1615 — до 1670).


Пізнє бароко в Неаполі
Франческо Солімена. «Цинічний Хронос підтримує Книгу історії», нижній фрагмент картини 1690 року. Ермітаж.

Бравурний, алегоричний та декоративний живопис розвиватимуть Лука Джордано пізнього періоду творчості та Франческо Солімена (1657—1747).

Мандрівні майстри


Інтернаціональний характер мистецтва в Неаполі і дещо слабкий контроль владних структур над мистецтвом приваблював сюди на працю чимало мандрівних майстрів, частка котрих працювала в місті роками. В Неаполі за тимчасовими замовами працювали як італійці з інших художніх центрів, так і низка іноземних митців.

  • Через неаполітанський порт приблизно у 1552 році в Італію прибув Пітер Брейгель старший. Існує рання і несмілива картина молодого Пітера Брейгеля «Гавань Неаполя», як і малюнки, що підтверджують перебування в місті нідерландського майстра[3].
  • Роками в Неаполі працював уродженець Лейдена художник Якоб ван Сваненбург (1571—1638), віртуозний майстер фантазійних, страхітливих сцен і сцен містичних. В останні роки він мешкав у місті Лейден і його твори міг бачити молодий Рембрандт. У Лейдені майстер мав власну студію і навчав учнів. Можливо, цю студію відвідував і молодий Рембрандт, охочий до всього нового.
  • Представниками пізнього маньєризму і раннього бароко з міста Мец (герцогство Лотарингія) були художники Франсуа де Номе (François de Nomé 1592 — після 1644) та Дідьє Барра (Didier Barra бл. 1590 — після 1647). Вони оселились у Неаполі і спільно працювали над створенням фантазійних міських пейзажів. Був ще третій художник (помічник ?) у їх майстерні, ім'я котрого загубилось. Вони увійшли у історію мистецтв під спільним псевдонімом Монсу Дезідеріо. Їх твори вплинули на деякі композиції Сальватора Рози та Мікеланджело Черквоцці (Cerquozzi 1602—1660) у 17 столітті, а у 20 ст. сприяли розкутості композицій західноєвропейських сюрреалістів (Каюа, Андре Бретон).
  • В Неаполі працювали фламандці Луї Фінсон (Людовіко Фінзоніус 1575—1617) та Абрахам Вінк (Авраам Вінк 1580—1621), обидва прихильники Караваджо і його художньої манери. Людовіко Фінзоніус працюватиме в Неаполі вісім років (1604—1612 рр).
  • На працю в Рим перебрався фламандський художник Абрахам Брейгель (1631—1697), другий і найбільш обдарований хлопець із п'яти синів художника Яна Брейгеля молодшого (1601—1678). Він узяв шлюб з італійкою Анжелою Баратта ще в Римі, працював художником натюрмортів, у подружжя був син Гаспар. Останні 22 роки життя працював у Неаполі, де і помер.
  • Три роки (1643—1647) у Неаполі працював французький художник Шарль Меллан (1597—1649), лотарингець за походженням. Лише повстання під проводом Мазаньєлло примусило художника покинути розбурхане місто.
  • Цілком натуралізувався в Італії Каспар ван Віттель (1653—1736), голландець за походженням, що довго працював у Неаполі придворним художником іспанського віце-короля Медінаселі[4]. В італійських архівах він проходив як Гаспаро Ванвітеллі. Ванвітеллі-батько одружився і помер в Римі, його син — відомий неаполітанський і італійський архітектор Луїджі Ванвітеллі (1700—1773).
  • Декілька іноземців роками працювали в Неаполі на початку 19 ст., заснувавши там так звану пейзажну школу Позіліппо, до складу котрої входили німці (Вільгельм Губер), голландець (Антоніо Пітлоо), росіяни (Щедрін Сільвестр Феодосійович), а також художники італійці.

Головні представники


16 століття
Марко Кардіско. «Поклоніння волхвів», 1514 р.
Джованні Філіппо Кріскуоло. Поліптих зі Святою Трійцею та поклонінням немовляті Христу у центрі. 1545 р. Музей Каподімонте.


  • Марко Кардіско (Marco Cardisco 1486—1542)
  • Марко даль Піно (1525—1588), маньєрист
  • П'єтро Негроні (Pietro Negroni 1505—1565)
  • Андреа Саббатіні (Andrea Sabbatini або Andrea da Salerno 1487—1530)
  • Іпполіто Боргезе (Ippolito Borghese 1568—1627), маньєрист
  • Полідоро Кальдара (або Полідоро да Караваджо 1499—1543)
  • Маріанджола Кріскуоло (1548—1630), жінка-художниця, що створювала вівтарні картини
  • Франческо Куріа (1538—1610)
  • Джованні Філіппо Кріскуоло (Giovanni Filippo Criscuolo бл. 1500—1584)
  • Джованні Анжело Кріскуоло (Giovanni Angelo Criscuolo бл. 1500—1573)
  • Пірро Лігоріо (1514—1583)

У 16—17 ст
Філіппо Наполетано. « Данте і Вергілій в аду»
Паоло Порпора. «Черепахи і жабки»
Лука Джордано, «Філософ». Мюнхен.

В 18 ст
  • Гаспаро Лопес (бл. 1677—1732), майстер натюрмортів
  • Леонардо Коккоранте (1680—1750), ведута і архітектурне капріччо
  • Карло Бонавіа(? —1787), пейзажист
  • Антоніо Джолі (1700—1777), художник-пейзажист
  • Джузеппе Боніто (1707—1789)
  • Франческо де Мура (1696—1782)
  • Гаспаре Траверсі (1723—1770)

В 19 ст

Архітектори, що працювали в Неаполі

Скульптори, що працювали в Неаполі

Релігійний живопис
Баттістелло Караччоло. «Шлях на Голгофу».до 1622 р., Музей Каподімонте, Неаполь.


Колантоніо. «Келія Св. Єроніма», середина 15 ст. Музей Каподімонте, Неаполь.
Марко даль Піно. "Мадонна з немовлям, Іваном Хрестителем і Св. Андрієм ", 1557 р.
  • Фабріціо Сантафеде. «Христос в домі Марії і Марфи», церква Піо Монте делла Мізерікордія (Неаполь)
  • Джованні Бернардино Аццоліно. «Вознесіння Господнє»
  • Хосе де Рібера, Філософ Кратес, Токіо,Нац. музей західноєвропейського мистецтва
  • Хосе де Рібера, Апостол Симон, Прадо
  • Хосе де Рібера, Апостол Андрій Першозванний
  • Массімо Станціоне. «Мадонна з немовлям», до 1650 р.
  • П'єтро дель По. «Мучеництво св. Петра», середина 17 ст.

Неаполітанські майстри натюрмортів
Джованні Баттіста Рекко. «Натюрморт з яблуками»
  • Лука Форте. «Персикове дерево і папуги», до 1650 р.
  • Лука Форте. «Натюрморт з виноградом і фруктами»
  • Джузеппе Рекко, «Натюрморт з солодощами і квітами». Приватна збірка.
  • Джузеппе Рекко, «Натюрморт з парадним посудом і фруктами».
  • Джузеппе Рекко, «Натюрморт із зайцем». Привтна збірка.
  • Лука Форте. «Натюрморт з яблуками, метеликом, квітами і смоквами », середина 17 ст., Національна галерея старовинного мистецтва (Рим)
  • Джузеппе Рекко, «Квіти і мисливські трофеї», Рим.

Портретисти в Неаполі
Шипіоне Пульцоне. «Портрет Якопо Бонкомпаньї»

Побутовий жанр у Неаполі
Матіа Преті. «Концерт», бл. 1630 р. Ермітаж, Санкт-Петербург.

Неаполітанські пейзажисти
Леонардо Коккоранте. «Фантазійна затока з руїнами і надгробком», приватна збірка.


Джачінто Джиганте. «Ринок в Амальфі», 1845 р.

Примітки
  1. Дж. К. Арган. «История итальянского искусства», М., «Радуга», 1990, с. 162
  2. «Сообщения Государственного Эрмитажа», сб. 48, Ленинград, 1983, с. 4-5
  3. Львов С. Л. «Пітер Брейгель старший», М., Искусство, 1971, с. 68-69
  4. Гос. Эрмитаж, каталог 1, «Западноевропейская живопись», Л., «Аврора», 1976, с. 81

Джерела
  • Bernardo De Dominici, Vite de’ Pittori, scultori ed architetti napoletani, annotated edition in 3 vols., ed. Fiorella Sricchia Santoro and Andrea Zezza, Naples, 2008
  • Гос. Эрмитаж, каталог 1, «Западноевропейская живопись», Л., «Аврора», 1976
  • «Сообщения Государственного Эрмитажа», сб. 48, Ленинград, 1983
  • Львов С. Л. «Пітер Брейгель старший», М., Искусство, 1971
  • Джуліо Карло Арган. «История итальянского искусства», М., «Радуга», 1990
  • Achille della Ragione «Il secolo d'oro della pittura napoletana» (Акілле делла Раджоне, «Золоте століття неаполітанського живопису» у 10 томах, італійською)

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.