Артем'єв Володимир Андрійович

У 1905 році після закінчення 1-ї Санкт-Петербурзької гімназії вступив добровольцем у 4-й Східно-Сибірський стрілецький полк, у лавах якого брав участь у російсько-японській війні. За виявлену мужність і бойові заслуги був нагороджений Георгіївським хрестом IV-го ступеня і надане звання молодшого унтерофіцера[3][4].

15 (28) червня 1908 року закінчив у Москві Олексіївське військове училище, звідки був випущений із портупей-юнкерів у підпоручники і направлений у Брест-Литовську кріпосну артилерію. У фортеці завідував споряджувальною лабораторією, де проводив досліди з удосконалення освітлювальних ракет. Він установив у головну частини ракети сім парашутних смолоскипів алюмінієвого складу, завдяки чому час освітлення збільшився до півтори хвилини, а за силою освітлення одна така ракета заміняла декілька штатних ракет[5]. 31 серпня (12 вересня) 1908 року надане звання поручника. Згодом служив інженером для доручень при технічному керівнику артилерійських складів у Головному артилерійському управлінні[6][3].

Після Жовтневої революції залишився в Росії. У 1920 році Артем'єв познайомився з інженером М. І. Тихомировим, ставши його найближчим помічником. Навесні 1920 року Тихомиров і Артем'єв обладнали на вулиці Тихвінській у Москві невелику механічну майстерню, де проводили перші експерименти з димним порохом. Майстерню інженери утримували за власні кошти, а також ті кошти, які отримували від продажу велосипедного приладдя та дитячих іграшок, виготовлених у майстерні[5]. У березні 1921 року з ініціативи Тихомирова майстерня була перетворена на лабораторію з вивчення та проектування ракетної техніки, основним напрямом якої стало створення твердопаливних ракет[3]. Того ж року винахідники розпочали розробку реактивних снарядів для літаків[5].

22 вересня 1922 року В. А. Артем'єв був заарештований за звинуваченням у «бездіяльності влади, халатному відношенні, внаслідок яких настав повний безлад та розвал постачання РККА артогнемайном… та участі у шпигунстві». Постановою Особливої наради при Колегії ОДПУ від 10 червня 1923 Артем'єв був засуджений терміном на 3 роки і засланий у Соловецький табір особливого призначення[7][8].

У 1924 Артем'єв повернувся з ув'язнення і продовжив роботу в лабораторії Тихомирова, того ж року запропонував конструювати товстозведені порохові шашки з бездимних порохів, виготовлених на нелетючому розчиннику[5]. У 1925 році лабораторія Тихомирова переїхала до Ленінграда. 3 березня 1928 року на одному з полігонів у районі Ленінграда було здійснено пуск ракети на бездимному пороху[3]. Ця конструкція, на думку Артем'єва, стала фундаментом під час створення реактивних снарядів для знаменитих «Катюш»[9]. У липні 1928 року лабораторія М. І. Тихомирова була перейменована на Газодинамічну лабораторію (ГДЛ) Військового наукового комітету при РВР СРСР. У 1930 році помер М. І. Тихомиров, лабораторію очолив Петропавловський Б. С., із 1931 року — Ільїн М. Я., а в 1932 році — І. Т. Клейменов. Із 1931 року ГДЛ стала підпорядковуватися Управлінню військових винаходів Технічного штабу начальника озброєння РККА. У вересні 1933 року, після об'єднання Газодинамічної лабораторії (ГДЛ) та МосГВРРу у НДІ № 3[8], В. А. Артем'єв запропонував проект реактивних снарядів РС-82 та РС-132 з оперенням, що значно виходить за габарити снаряда. Конструкції снарядів розробляли фахівці ГДЛ, корпуси снарядів виготовляли в майстернях лабораторії та на підприємствах Ленінграда, підривники та піропатрони розробляли у ЦКЛ-22. У 1937—1938 роках реактивні снаряди РС-82 встановлювали на винищувачах І-15, І-16, І-153. Улітку 1939 року РС-82 на І-16 та І-153 успішно застосовувалися в боях із японськими військами на річці Халхин-Гол[10].

У 1938—1941 роках у НДІ № 3 під керівництвом головного конструктора А. В. Костікова, інженери: І. І. Гвай, В. М. Галковський, О. П. Павленко, Р. І. Попов, М. І. Тихомиров, В. А. Артем'єв та інші створили багатозарядну пускову установку, змонтовану на вантажному автомобілі[11]. Артем'єв займався проектуванням снарядів для цієї легендарної реактивної установки «Катюша». 23 березня 1943 року головний інженер НДІ № 3 В. А. Артем'єв отримав Сталінську премію 1-го ступеня за докорінне удосконалення технології виробництва мінометних труб і деталей боєприпасів[3].

Зовнішні зображення
	Пам'ятна плита В. А. Артем'єву в колумбарії Новодівичого цвинтаря

У період Німецько-радянської війни продовжував розробки у сфері військової техніки. У 1945 році В. А. Артем'єв разом з інженером С. Ф. Фонаревим під керівництвом генерал-майора С. Я. Бодрова створили перший вітчизняний реактивний бомбомет із реактивною глибинною бомбою. Після війни працював головним конструктором у НДІ та проектних інститутах, займався розробкою ракетних снарядів[3][5].

Помер у Москві 11 вересня 1962[2]. Урна з прахом похована в Москві, у колумбарії на старій території Новодівичого цвинтаря. (див. зовнішнє зображення).