Архірилея чорна

Тіло самиці видовжено-циліндричне, 2,5–4 мм завдовжки, чорне. Самець менших розмірів, 2–3 мм, забарвлення як у самиці, відрізняється від самиці дещо коротшим черевцем. Скульптура поверхні в обох статей дрібно комірчаста, на черевці виражена дещо слабше, ніж на дорсальній поверхні грудей. Крила незабарвлені. Жилкування з довгими маргінальною та постмаргінальною жилками. Вусики з 8-члениковим джгутиком і 3-члениковою булавою. Груди слабко опуклі, проміжний сегмент майже горизонтальний. Черевце циліндричне, у самиці дещо довше за голову та груди взяті разом, у самця дещо коротше за довжину голови та грудей. Яйцеклад самиці короткий, не виступає за вершину черевця.

Реліктовий вид. Представник монотипного роду Archirilleya. Лісостепова і степова зони України, південне узбережжя Криму. Ксерофітні угруповання переважно на схилах сухих балок у Лісостепу або в не загущених степових ділянках півдня України (Крим, Херсонська область), де спостерігається висока чисельність основного хазяїна цього виду — стеблового цвіркуна-екантуса. Чисельність незначна (поодинокі особини).

Дає 1 генерацію на рік. Зовнішній паразит яєць стеблових цвіркунів рідше коників (Orthoptera, Tettigoniidae) та деяких цикад (Homoptera, Auchenorrhyncha) в стеблах трав'янистих рослин (Oryganum, Achillea, Cephalaria та багатьох інших). Літ імаго — в липні–серпні. Самиця відкладає яйце в стебла трав'янистих рослин, серцевина яких містить кладки цвіркунів, коників, зрідка деяких цикад. Личинки висмоктують вміст яйця, переповзаючи від одного до іншого, знищуючи, як правило, всю кладку хазяїна. Зимують дорослі личинки.

Загрози: руйнування екотипів унаслідок витоптування свійськими тваринами, надмірного випасання та рекреаційного навантаження.

Охорона не проводиться. Охорона виду можлива в степових заповідниках та при охороні екотипів шляхом створення мікрозаповідників у степовій та лісостеповій зонах.

• Червона книга України