Астаф'єв Віктор Петрович

Віктор Петрович Астаф'єв (*1 травня 1924, с. Овсянка, нині смт Красноярського краю — †29 листопада 2001, Красноярськ) — радянський та російський письменник.

Віктор Петрович Астаф'єв
Пам'ятник письменнику у Красноярську
Народився 1 травня 1924(1924-05-01) або 2 травня 1924(1924-05-02)[1][2]
Овсянка
Помер 29 листопада 2001(2001-11-29)[2][3][…] (77 років)
Красноярськ
Поховання Красноярський край
Громадянство  СРСР
Діяльність прозаїк, есеїст, драматург
Мова творів російська[2]
Роки активності 1951—2001
Жанр роман і повість
Членство Спілка письменників СРСР
Нагороди


Пушкінська преміяd

 Астаф'єв Віктор Петрович у Вікісховищі

Біографія

Коли Віктору було 7 років, в Єнісеї втопилася його мати. Виховувався у бабусі та дідуся, потім у дитячому будинку.

1941 вступив до залізничної школи ФЗН на станції Єнісей, після її закінчення працював складачем потягів у передмісті Красноярська. Звідти восени 1942 призвано до армії, був на фронті водієм, зв'язківцем, артрозвідником; двічі поранено.

Учасник визволення Кам'янеччини, зокрема Оринина. Події кінця березня — початку квітня 1944 в Оринині описав в оповіданні «Жизнь прожить» (вперше опубліковано 1987 в журналі «Новый мир», № 9).

1945 демобілізувався. 18 років працював на Уралі в м. Чусовий Пермської області вантажником, слюсарем, ливарником. Одночасно навчався у вечірній школі.

Перше оповідання «Гражданский человек» опубліковано 1951 в газеті «Чусовской рабочий». 1953 в Пермі вийшла перша збірка оповідань «До будущей весны».

Закінчив 1961 Вищі літературні курси в Москві.

Жив у Красноярську.

Народний депутат СРСР (1989—1991).

Учасник Міжнародного Шевченківського форуму «Від серця Європи — до серця України» (1989), під час якого Наталя Кащук присвятила Астаф'єву вірш «Чорна черешня» («Чорна черешня. Оринин…»).

Брав участь в боях за Дніпро в вересні-жовтні 1943 р. Переплив і успішно закріпився на правому березі, де згодом був тяжко поранений осколком у голову. В їх корпусі з 25 тисяч солдатів вижили 3600. Форсуванням Дніпра керував генерал Ватутін зі штабу, розташованому в селі Требухів, Броварський район, Київщина. Загальна кількість загиблих у цій битві за Дніпро за останніми даними приблизно 600 тисяч осіб — військових і мобілізованих Ватутіним селян з українських сіл.

Творчість

Найважливіші теми творчості Астаф'єва — військова і сільська. Одним з перших його творів був написаний в школі твір, в майбутньому перетворений письменником в оповідання «Васюткино озеро». Перші оповідання автора були опубліковані в журналі «Смена».

Романи
  • «До будущей весны» (1953)
  • «Тают снега» (1958)
  • «Прокляты и убиты» (1995)

Повісті
  • «Перевал»
  • «Стародуб»
  • «Звездопад» (1960—1972)
  • «Кража» (1966)
  • «Где-то гремит война» (1967)
  • «Последний поклон» (1968)
  • «Царь-рыба» (1976)
  • «Ловля пескарей в Грузии» (1984)
  • «Печальный детектив» (1987)
  • «Так хочется жить» (1995)
  • «Обертон» (1995—1996)
  • «Из тихого света» (1961, 1975, 1992, 1997) (попытка исповеди)
  • «Весёлый солдат» (1998)

Сучасна пастораль
  • «Пастух и пастушка» (1967—1971—1989)

П'єси
  • «Прости меня» (1980)

Видання творів
  • Звездопад. Москва, 1962.
  • Кража. Где-то гремит война. Повести. Москва, 1968.
  • Синие сумерки. Рассказы. Москва, 1968.
  • Военные страницы: Повести и рассказы.-- М.:Мол. гвардия,1986. — 464 с.,ил.,100000.В 1987 г. доп. тираж 100000.

Відзнаки
  • Державна премія РРФСР імені Горького (1975) за повісті «Перевал», «Последний поклон», «Кража», «Пастух и пастушка».
  • Державна премія СРСР (1978) за роман «Царь-рыба».
  • Герой Соціалістичної Праці (1989).
  • Віктору Астаф'єву була посмертно присуджена літературна премія Олександра Солженіцина за 2009 рік.[4] Як наголошується в рішенні журі, премія вручається «письменникові світового масштабу, безстрашному солдатові літератури, що шукав світло і добро в понівечених долях природи і людини».
  • На його честь названо астероїд 11027 Астаф'єв[5].

Виноски
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118909258 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Encyclopædia Britannica
  4. Премия Солженицына посмертно присуждена Виктору Астафьеву
  5. База даних малих космічних тіл JPL: Астаф'єв Віктор Петрович (англ.).

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.