Атіке-султан

Бурназ[1] Атіке-султан (тур. Burnaz Atike Sultan; 1614, Стамбул — біля. 1674, там же) — п'ята дочка султана Ахмеда Ι від Кёсем-Султан.

Атіке-султан
Народилася 1614
Стамбул, Османська імперія
Померла 1674
Стамбул, Османська імперія
·тиф
Країна Османська імперія
Батько Ахмед I
Брати, сестри Ібрагім I, Мурад IV, Фатьма-султан, Гевхерхан Султан, Шехзаде Касим і Айше-султан

 

Атіке-султан народилася в Стамбулі і була наймолодшою дитиною в родині османського султана Ахмеда Ι і його коханої дружини Кёсем-Султан. Мала чотирьох повнорідних сестер і сімох повнорідних братів. У 1617 році помер батько Атіке, але на трон замість одного з синів Ахмеда зійшов його брат Мустафа I[2][3]. Потім на троні послідовно опинилися єдинокровний брат Атіке Осман II і другий раз Мустафа I. Весь цей час Атіке разом з матір'ю і сестрами залишалася у Старому палаці. У 1623 році на троні опинився неповнолітній брат Атіке Мурад IV, а їх мати піднялася до рангу валіде і регента при синові.

Щоб забезпечити благополучне правління сина, Кёсем видала своїх дочок заміж за вигідних для неї державних діячів. Так чотирнадцятирічна Атіке стала дружиною Джафера-паші[1]. Шлюб тривав близько п'яти років і закінчився зі смертю паші. У 1633 році[4] Атіке вийшла заміж за Коджу Кенана-пашу[5][1], грузина за походженням, що також підтримував політику Кёсем. У цей же період кримським ханом матері Атіке була подарована молода наложниця Турхан, яка згодом стала дружиною Ібрагіма I, брата Атіке, і, як вважали багато сучасників, винуватицею смерті Кёсем[6][7]. Кьо

Кёсем відправила Турхан до Атіке для навчання[8][9][10]. У 1652 році помер обіймавший посаду другого візира Кенан-паша[4]; у липні 1652 року[4] овдовіла Атіке в третій і останній раз вийшла заміж: її обранцем став Доганджи Юсуф-паша[5][1], який помер у лютому 1670 року[4]. Всі діти, народжені Атіке в трьох шлюбах померли в дитинстві[5].

Атіке померла в Стамбулі приблизно в 1674 році і була похована в тюрбі Ібрагіма Ι в мечеті Ая-Софія[1].

В культурі

Примітки

  1. Süreyya, 1 Cild, 1996, с. 6.
  2. Boyar, Fleet, 2010, с. 42.
  3. Финкель, 2012, с. 272.
  4. Alderson, 1956, table XXXIV.
  5. Uluçay, 1980, с. 52.
  6. Thys-Şenocak, 2006, с. 17.
  7. Baer, 2011, с. 35.
  8. Peirce, 1993, с. 236.
  9. Kahraman, Akbayar, 1996, с. 41.
  10. Thys-Şenocak, 2006, с. 18.

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.