Ашальчи Окі
| Ашальчи Окі | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ашальчи Оки | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | Векшина Якилина Григорівна | |||
| Псевдо | Ашальчи Оки | |||
| Народилася |
4 квітня 1898 село Кузебаєво, В'ятська губернія, Російська імперія | |||
| Померла |
31 жовтня 1973 (75 років) село Алнаші, Удмуртська АРСР, СРСР | |||
| Громадянство |
 СРСР | |||
| Національність | удмуртка | |||
| Діяльність | поетеса | |||
| Мова творів | удмуртська | |||
| Нагороди |
    | |||
|
| ||||
Ашальчи́ Окі́ (удм. Ашальчи Оки; справжнє ім'я — Якилина Григорівна Векшина; 4 квітня 1898, село Кузебаєво — 31 жовтня 1973, село Алнаші) — перша удмуртська поетеса, лікар-окуліст, заслужений лікар Удмуртської АРСР (1958). Зазнала терору з боку Росії за звинуваченнями в «удмуртському націоналізмі».
Біографія
Народилася в селянській сім'ї. Закінчила Центральну вотську школу в селі Карлиган (сучасна Марій-Ел). Працювала вчителькою. В 1919 році вступила спочатку на робітничого, а потім до медичного факультетів Казанського університету. Після закінчення вишу, в 1928 році, працювала лікарем в селах Юкаменське та Алнаші. Стажувалась в Одесі у відомого офтальмолога В. П. Філатова. В 1930-ті роки була заарештована за звинуваченням в удмуртському націоналізмі.
В роки Другої світової війни працювала фронтовим хірургом. Після демобілізації в 1946 році і до пенсії працювала лікарем Алнаської районної лікарні. 1957 отримала звання заслуженого лікаря Удмуртії, 1958 року — орден «Знак пошани».
Творчість
Перші вірші та розповіді опублікувала в газеті «Виль синь» у 1918 році. В 1925 році при допомозі Кузебая Герда видала в Москві збірку віршів «Сюрес дурын» («Біля шляху»). В 1928 році в перекладі на російську мову К. Герда в місті Глазові вийшла книжка «О чём поёт вотячка» («Про що співа вотячка»). В літературній полеміці 1920-их років виступила на боці К. Герда. Написала спогади про студентські роки в Казані «Сылал-Соль» (1928). На удмуртську мову переклала вірші О. Пушкіна та Г. Гейне. В кінці 1920-их років відійшла від літературної творчості. Після 1956 року написала низку дитячих розповідей.
Для історії удмуртської літератури велику цінність мало її листування з удмуртськими письменниками. Вірші Ашальчи Окі перекладені французькою, угорською, російською (перекладав Кузебай Герд), комі-зирянською, фінською, марійською та іншими мовами. З 1994 року в Удмуртії започаткована літературна премія імені Ашальчи Окі.
Автор ліричних віршів, за формою близьких до фольклору (окремі навіть перетворилися на народні пісні). Вірші виражають традиційний світогляд удмуртської дівчини в фольклорному образі. Також писала для дітей. Ліриці Ашальчи Окі дана висока оцінка відомих вчених, поетів, громадських та політичних діячів, в тому числі К. Гердом, Т. Борисовим, Й. Наговіциним, А. Клабуковим, Жан-Люком Моро (Париж), Раєю Бартенс (Гельсінки), П. Домокошем (Будапешт). Угорський поет із Трансільванії (Румунія) Шандор Кяняді написав баладу про Ашальчи і 1994 року здійснив мандрівку її рідними місцями в Удмуртії. В селі Алнаші працює будинок-музей.
Джерела
- Ф. К. Ермаков. Ашальчи Оки // Краткая литературная энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1978, т.9
- Гребенщикова Н. Рождённая трижды // Твои земляки. Ижевск, 1970
- Ермолаев А. А. Туннэ но чуказе. Ижевск, 1984
- Шкляев А. Г. Араныегит муртъёс лыктозы. Устинов, 1986
- Зубарев С. П., Куликов К. И. Военврач Векшина // Дорогами победы. Устинов, 1985
- Удмуртская республика: Энциклопедия / Гл. ред. В. В. Туганаев. — Ижевск: Удмуртия, 2000. — 800 с. — 20000 экз. — ISBN 5-7659-0732-6
- http://www.udmrbdu.ru/page9.html%5Bнедоступне+посилання+з+лютого+2019%5D
- Виртуальный музей Ашальчи Оки