Аштарак

Місто орієнтовано на переробку сільськогосподарської сировини, головним чином винограду, на базі якого працює винний завод, що виробляє міцні вина типу «херес». В наші дні Аштарак «переступив» на інший — лівий берег річки, через ущелину був перекинутий новий гарний міст. Раніше використовувався старий трьохарковий міст, розташований вище за течією річки. Він був побудований в XIII столітті і реконструювався в XVII столітті. Зараз рух цим мостом майже припинився, і він цікавий лише як історична пам'ятка. На лівобережному плато розкинувся корпус Інституту радіофізики Академії наук.

Аштарак по праву пишається своєю родючою землею, тут вирощують найкращий виноград і абрикос, горіх (попок).

Аштарак — один з найдавніших населених пунктів Вірменії з численними пам'ятками матеріальної культури і традиціями національного життя і побуту. З історичних пам'яток Аштараку найвідомішими є церкви Ціранавор, Кармравор, Маріне. Ціранавор («Помаранчева») датується V століттям. Вона стоїть на скелястому березі річки Касах, у напівзруйнованому стані. Від остаточної загибелі її охороняють кам'яні підпори з трьох сторін. Церква являє базилічну споруду, всередині поділену колонами на три нави. Зовні вона була обведена двома кільцями стін. Отже, одночасно слугувала і як оборонна споруда. Тому Ціранавор називався також Покаберд («Фортеця Поки»). У північно-західній частині Аштараку розташована порівняно нова церква Маріне. Її звели в 1821 році, а в 1836 році надбудували дзвіницю. На південному фасаді зберігся сонячний годинник. Великий інтерес представляє церква Кармравор («Червона») споруди VII століття. Це єдиний у Вірменії пам'ятник, черепична покрівля якого вціліла до наших днів. Черепиця була міцно утиснена у вапняному розчині і прибита цвяхами. По периметру стін зовні викарбувано напис, у якому йдеться про жителів села, зусиллями яких створена каплиця, про труднощі прокладання зрошувального каналу. Усередині будинку панує напівтемрява: відвідувач насилу роздивляється напівколони на стінах і арки, на яких спочиває восьмигранний барабан, увінчаний куполом. Декоративних прикрас дуже мало, але тим не менше Кармравор справляє незабутнє враження.[2]

У місті збереглося багато давніх споруд:

• Церква Св. Саркіса
• Церкви Тіранавор (V століття, вірм. Ծիրանավոր), Кармравор (VII століття, вірм. Կարմրավոր), Спітакавор (XII-XIV століття, вірм. Սպիտակավոր).
• Церква Св. Саркіса (XII століття)
• Церква Св. Марині (1281)
• Міст через річку Касах (1664), поряд з яким збереглися залишки старішого мосту.
• Кладовище з хачкарів (XVI-XVIII століття)

З кінця XVIII століття на зміну низьким сільським будівлям зводять 1-2 поверхові будови.

У місті дислокується одна з лідерів Вірменської футбольної Прем'єр-ліги — ФК «Міка».

Аштарак — батьківщина одного з класиків вірменської літератури Перче Прошяна (1837-1907 рр.), який описав життя і побут дореволюційного вірменського села, жорстоку експлуатацію селян куркулями та іншими «мироїдами». Його романи: «Сос і Вардітер», «Через хліб», «Унон», «Шаен», «Початок пологів» широко розповсюджені і перекладені іншими мовами.[3] У місті є будинок-музей письменника, гарне джерело-пам'ятник на честь героїв Великої Вітчизняної війни і низка старовинних архітектурних споруд.[4] Аштарак подарував світові радянських вірменських вчених: біолога, академіка Норайра Сісакяна і академіка, лінгвіста Григорія Капанцяна. У Аштараці народилися письменник Вардкес Петросян, поети Смбат Шаазіз і Геворг Емін, артисти, музиканти.[5]

• Альфорвіль —  Франція

• Фотоальбом Аштарака
• Відеокліп Рубена Ахвердяна «Моє маленьке місто», присвяченке Аштараку