Бабайкове
Ба́байкове — село в Україні, у Полтавському районі Полтавської області. Населення становить 154 осіб. Орган місцевого самоврядування — Лип'янська сільська рада.
село Бабайкове | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Полтавська область |
Район/міськрада | Полтавський район |
Рада | Лип'янська сільська рада |
Основні дані | |
Населення | 154 |
Поштовий індекс | 39530 |
Телефонний код | +380 5346 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°21′35″ пн. ш. 34°58′53″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
129 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | 39530, Полтавська обл., Карлівський р-н, с. Лип’янка, вул. Центральна, 17 |
Карта | |
Бабайкове | |
Бабайкове | |
Мапа | |
Географія
Село Бабайкове знаходиться на витоку річк Суха Лип'янка, нижче за течією село Абрамівка (Полтавський район). На відстані 1 кілометр село Лип'янка, за 2 кілометри — Розумівка. На річці штучним способом утворено кілька ставків.
Історія
З 1917 — у складі УНР. З 1921 — стабільний комуністичний режим.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1946—1947.
Жителька села Бабайкове Марія Миколаївна, яка живе на території Лип’янської сільської ради, на запитання: «Які, на вашу думку, були причини голоду: неврожай, посуха, податки, чи забирала врожай влада?» - без вагань відповіла, що винна в усьому влада. Завдяки їй в країні був голод. Заходили якісь чоловіки і забирали все, ще й погрожували, щоб віддали, бо все одно знайдемо. Люди нічого не могли вдіяти проти цього, нікому було поскаржитись. Сиділи у куточках і просилися, щоб нічого не брали, але хто їх слухав. «Лазили» і на горищах, і в сараях. Всі крихти забирали. «В нашому селі були комори з зерном, вкриті залізом, то ті, що їх охороняли, голоду не знали, але з іншими не ділилися. До колгоспу людей змушували йти. Забирали сіялки, борони, плуги, віялки, тому жителям нічого не залишалося, як іти в колгосп працювати. Про людоїдство чула, але в нашому селі такого не було. Пам’ятаю, була така сім’я Кирсів, то вони ловили та їли гав – все одно померли всі. Багато людей пухло з голоду. Коли з’явилося листя і бур’яни, то їли їх. ...Померлих ніхто не записував, не рахував. Ховали їх на кладовищі. Всіх, хто помер – в одну яму. Викопували збоку старої ями нову, ложили померлих в цей день і закопували. На тому місці зараз ростуть дерева»...
1941 сталіністів вигнали із села. 1943 вони повернулися. 1946 організували новий голодомор.
1991 мешканці села проголосували за відновлення державної самостійності України.