Баба (медицина)

Ба́ба (церк.-слов. баба) — спільнослов'янське слово, можливо, доіндоєвропейського походження, що позначало літню жінку, бабусю, з часом почало також використовуватись у значеннях: «повитуха» та «знахарка», «ворожка» у відповідності до народних уявлень, що знахарка має бути старою, досвідченою жінкою. Таке значення слова церк.-слов. баба відоме за пам'ятками XVI-XVIII ст., при цьому якщо в значенні «повитуха» слово вживалося цілком нейтрально, в значенні «ворожка» мало негативну конотацію.

Як синоніми слова церк.-слов. баба в значенні «повитуха» використовувались також церк.-слов. баба пупорѣзка та церк.-слов. баба дитячая. Дієслово церк.-слов. бабити позначало процес приймання дітей під час пологів.

Схожі слова були також в старопольській мові (baba), та староросійській (церк.-слов. баба, церк.-слов. бабушка) мовах.

На початку XX ст. такі слова як баба-бранка, баба-пупорізка, баба-повитуха ще були нормативними. В сучасній українській мові слова баба в значеннях «повитухи» та «ворожки», бабити вважаються застарілими проте вони та однокорінні ним продовжують функціонувати в діалектах:

• закарпатське бабити
• гуцульські баба, проста баба, бабка, бабкувата, бабити
• буковинське бабництво (акушерство)
• наддністрянські баба, бабувати
• поліські баба, бабка, бабчиха, баба-повитуха, баба-бранка/баба-брамка, пупорізна баба, пупная баба, баба до родіва, баба шо бабіт, бабить
• степові ба, баба, баба-шептуха (знахарка), баба-повитуха/баба-повітуха, бабуня, бабця, бабити, бабкувати/бабувати, бабич/бабіч (знахар), бабичка, бабугера.