Баїля

Баїля (церк.-слов. баиля) — жінка, що лікує традиційними немедичними лікарськими засобами, переважно замовляннями, зашіптуванням; віщунка, ворожка, знахарка. В епоху, коли ефективні ліки проти багатьох хвороб не існували, традиційна народна медицина надавала магічним ритуалам пов'язаним із процесом лікування, різноманітним замовлянням, більшу вагу ніж власне лікам.

Слово походить від старослов'янського церк.-слов. баяти, що має праслов'янське походження і значить «розповідати», зокрема «ворожити». Його відповідники існують і в інших слов'янським мовах (рос. баять, біл. баиць, пол. bajać, в.-луж. bać, н.-луж. bajaś, чеськ. bájiti, словен. bájati, болг. бая). В сучасній українській мові збереглися тільки похідні — байка, байкар, байкарський, байковий, бай-бай/баю-баю. В сенсі «ворожити» слово відоме за письмовими пам'ятниками Закарпаття: церк.-слов. баиля — знахарка, церк.-слов. бай — замовляння та знахарство, церк.-слов. баянє — ворожіння. В сучасній українській мові слово та похідні від нього (в смислах пов'язаних із народною медициною) зникли через зменшення кількості осіб, що практикують ворожіння, знахарство, проте добре збереглися в південно-західному наріччі української мови:

• закарпатські баянє (ворожіння), баяти (ворожити)
• гуцульські баяти (замовляти, зашіптувати), баїтисє (піддавати цій процедурі), бай (замовляння), баїльник (ворожбит), баїля (те саме), баїльниця (те саме, жінка), баїта (пацієнт), баяня (зашіптування)
• бойківські байла (віщунка, ворожка), бала, балита (ворожбит), балич (син бали)
• наддністрянське байло (балакун)

і спорадично присутні в інших діалектах:

• поліське баяти
• степові баялац (знахар), баянка (замовляння), баять (замовляти), баяч (знахар), баячка (знахарка).