Багатокамерна зйомка

У телебаченні та кінематографі способи багатокамерної зйомки можуть відрізнятися. У телевізійній технології всі камери, які беруть участь у зйомці сцени або сюжету, завжди працюють постійно, але готовий відеозапис можна отримати одним із двох способів:

• комутація сигналів з передавальних телекамер безпосередньо під час зйомки режисером. Такий спосіб є єдиним при прямих телетрансляціях;
• подальший монтаж відеозапису з різних камер і синхронізованого за часовим кодом звуку, який записують одночасно з зображенням і звуком кожної камерою.

При кінозйомці можливі три способи[1]:

• паралельна безперервна зйомка кількома кінокамерами з відбором потрібних планів в процесі подальшого монтажу. При цьому способі неминуча перевитрата дорогої кіноплівки, більша частина якої використовується для створення фільму;
• почергова зйомка кількома кінокамерами, включаються за допомогою пульта по команді режисера або головного оператора. Такий спосіб дозволяє економити кіноплівку;
• спосіб, аналогічний попередньому, але доповнений застосуванням відеоконтролю за допомогою телевізіра. Це найбільш досконалий спосіб багатокамерної кінозйомки, який дозволяє візуально контролювати сцену з моніторів відеоконтролю. Такий спосіб вперше був застосований як альтернативний кінорегістрації відео, до винаходу відеозапису. Для багатокамерної зйомки з телевізіром в 1970-х роках створювалися спеціалізовані комплекси знімальної апаратури, що представляють собою замкнену телевізійну систему. Для підвищення точності монтажу в кінознімальних апаратах для цієї технології застосовувалося світлове маркування кіноплівки. З найбільш відомих систем багатокамерної зйомки, що застосовувалися в тому числі у вітчизняному кіновиробництві, можна назвати комплекси «Система-35» фірми Mitchell (США) або «Електронік-Кам» фірми Arri (Німеччина)[1].

Багатокамерна зйомка особливо ефективна при зйомці акторських діалогів. Різні камери можуть знімати різних акторів при різному розмірі плану, дозволяючи прискорити і спростити знімальний процес, щоб не знімати діалоги окремо для кожного його учасника з подальшим склеюванням. Багатокамерна зйомка краща з точки зору динаміки і акторського виконання, адже епізод розігрується без зупинок, що дозволяє акторам грати логічно і правдоподібно. З іншого боку, при багатокамерній зйомці часто страждає сценографія, так як ідеально вибудувати кадр одночасно на кілька камер неймовірно важко. Крім того, багатокамерні зйомки дорожчі та ведуть до великої витрати кіноплівки, більша частина якої не використовується у фільмі. Склад операторської групи збільшується, так як необхідно обслуговувати кілька апаратів. Разом з тим багатокамерна зйомка різко підвищує продуктивність, оскільки зйомка епізоду відбувається відразу, без перестановки освітлення і камер для кожного акторської плану[1]. Така технологія найбільш популярна при виробництві телефільмів, однак застосовується і в повнометражних фільмах. В СРСР багатокамерна зйомка вперше використана в художньому кінематографі в 1963 році[2]. Також варто відзначити, що подібний прийом зйомки дуже ускладнює постановку якісного художнього освітлення[3]. Тому в більшості випадків застосовують безтіньовий вид освітлення переднього плану.

Крім художнього кінематографу і телевізійних ток-шоу, багатокамерна зйомка ефективна при телевізійній трансляції спортивних змагань або музичних шоу. При цьому багатокамерна зйомка дозволяє миттєво перемикати камери, розташовані в різних місцях дії, іноді віддалених один від одного на значній відстані. Крім того, багатокамерна зйомка дозволяє стикувати плани з камер, встановлених нерухомо, з планами рухомих камер на візках, операторських кранах або стедікамах. Така побудова відеоряду істотно підвищує його виразність.

• Правило 180 градусів
• Відеомікшер