Базиліка святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки (Кременець)

Базиліка Святи́х Ігна́тія Лойо́ли і Стані́слава Ко́стки або Костел оо. Єзуїтів — сакральна споруда, домінанта комплексу монастиря оо. Єзуїтів у Кременці на Волині. Збудований архітектором Павлом Гіжицьким за проєктом архітектора Паоло Фонтана у першій половині XVIII століття в стилі пізнього бароко[1]. Нині — Церква Преображення Господнього ПЦУ. Найвища будівля міста[2].

Базиліка Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки
Базиліка Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки у Кременці від головного фасаду. Сучасне фото
50°07′ пн. ш. 25°43′ сх. д.
Тип споруди православний храм
Розташування Україна, Кременець
Архітектор Паоло Фонтана, Павло Гіжицький
Засновник Міхал Сервацій Вишневецький
Початок будівництва 1731
Кінець будівництва 1743
Будівельна система цегла
Стиль пізнє бароко
Належність РКЦ → УПЦ-КП → ПЦУ
Адреса вул. Ліцейна 1, Кременець, Тернопільська область
Епонім Ігнатій Лойола
Базиліка святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки (Кременець) (Україна)
 Базиліка святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки у Вікісховищі

Історія

На прохання князя Міхала Сервація Вишневецького в 1729 році Павло Карл Санґушко надіслав йому на розгляд три різних плани храмів, автором яких слід вважати архітектора Паоло Фонтану. Вибір М. С. Вишневецького зупинився на проєкті святині з монастирем і школою, після чого до його реалізації було залучено кременецького архітектора, єзуїта Павла Гіжицького. Аналіз архітектури базиліки (ширше — комплексу) дозволяє говорити про сплав талантів обох архітекторів у її остаточному вирішенні, проте й дозволяє виокремити прийоми притаманні кожному архітекторові зокрема.

Будівництво тривало протягом 1731—1743 років.

За часів СРСР костел використовувався як спортивне приміщення навчального закладу.

Опис базиліки
Поземна проекція. М. Мушинська-Красновольська. Фрагмент. 1939 рік

За поземним планом комплекс споруд наближений до літери Н. Костел — тринавовий з трансептом, в перехресті — висока гранчаста баня, вкрита бароковим куполом з ліхтариком. Вівтарна частина й крила трансепту трохи заокруглені, що значно посилює красу й виразність будівлі. Від підлоги до віщої позначки в інтер'єрі костел має 28 метрів. Бічні нави за єзуїтів були відведені під каплиці.

Коридорною системою костел поєднано з корпусами келій, що в зимову пору давало змогу дістатися всіх частин комплексу без виходу на подвір'я. Бічні крила комплексу попереду мають наріжні башти й утворюють парадний двір на зразок палацового курдонеру. Ухил земельної ділянки спонукав архітектора до створення штучної тераси, вдало прикрашеної парадними сходами, балюстрадами й кам'яними ліхтарями в стилі рококо. Малюнок балюстрад і ліхтарів не має аналогів в Україні. Фасади комплексу розділені на барокові частини-«дзеркала». Контрастне фарбування «дзеркал» і деталей фасадів надає комплексу палацової краси й вишуканості, більш притаманних світським будівлям доби пізнього бароко чи рококо.

Наприкінці XX століття комплекс колегіуму визнано видатною пам'яткою архітектури країни.

Галерея
  • Вид на Костел оо. Єзуїтів з гори Бони

Примітки
  1. Betlej A. Paweł Giżycki SJ architekt polski XVIII wieku. — Kraków, 2003. — S. 101—109. — ISBN 83-88385-16-X. (пол.)
  2. Г. Чернихівський. Кременеччина: історичне та літературне краєзнавство.— Кременець, 1992. — C. 20.

Джерела
  • Andrzej Betlej. Paweł Giżycki SJ architekt polski XVIII wieku. — Kraków : Towarzystwo Naukowe «Societas Vistulana», 2003. — ISBN 83-88385-16-X. (пол.)
  • Jόzef Skrabski. Paolo Fontana. Nadworny architekt Sanguszkόw. — Tarnόw, 2007. — ISBN 978-83-85988-77-9. (пол.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.