Бактрійсько-маргіанський археологічний комплекс

Бактрійсько-Маргіанський археологічний комплекс — одна з цивілізацій бронзової доби, що існувала на території східного Туркменістану, південного Узбекистану, північного Афганістану і західного Таджикистану в XXIII—XVIII ст. до Р. Х. — в один час з Індською цивілізацією у Пакистані і давньовавілонським царством у Месопотамії.

Бактрійсько-маргіанський археологічний комплекс
Держава  Узбекистан
Адміністративна одиниця Ахалський велаят
Місце розташування Каракуми
Туркменістан
Афганістан
Час/дата початку 2200 до н. е.
Час/дата закінчення 1700 до н. е.
 Бактрійсько-маргіанський археологічний комплекс у Вікісховищі

Назва походить від: Бактрія — грецька назва для району Бактри (сучасний Балх), що знаходиться на півночі Афганістану, а Маргіана — грецька назва перської сатрапії Маргуша, столицею якої був Мерв, у сучасному південно-східному Туркменістані.

Витоки

Найраніша культура неоліту Середньої Азії — Джейтунська культура, яка почала поширюватися у Південному Туркменістані і Північно-Східному Ірані близько 6000 року до Р. Х.[1][2]

Потім послідували культури Анау і Намазга-Тепе, пов'язані з Бактрийсько-Маргіанською культурою.

Теорія Саріаніді

З тезою про існування такої цивілізації виступив в 1976 році радянський археолог Віктор Саріаніді.[3] На його думку, основними центрами цивілізації були Гонур-Депе, Намазга-Тепе і Алтин-Депе у сучасному Туркменістані. Не виключено, що ядро ​​цивілізації було розташоване на території Афганістану, або Белуджистану, внаслідок політичної нестабільності недоступне нині для археологічних досліджень. Тому назву археологічної культури у наукових публікаціях коливається — серед інших пропонуються терміни «оксіанська цивілізація», «цивілізація оазисів» і «Бактрійсько-Маргіанська культура».

Характеристики

Розкопками Массона і Саріаніді розкрито фундаменти грандіозних для свого часу (у тому числі і фортифікаційних) споруд у Намазга-Тепе, Алтин-Депе тощо.[4] Характерні не розписаний гончарний посуд, двоярусні гончарні горни, мідні і бронзові литі вироби (ножі, кинджали, дзеркала), глиняні моделі возів. Відкрито залишки багатокімнатних будинків, розділених вузькими вуличками.[5] Високо розвинені кераміка і ювелірна справа вказують на наявність у містах великої кількості ремісників. Печатки та інші артефакти, виявлені в ареалі існування передбачуваної цивілізації, належать до художньої системі, в корені відмінної від цивілізацій Межиріччя і долини Інду. Крім того, піктограми на одній з печаток можуть свідчити про наявність у поселеннях Маргіанської цивілізації особливої ​​системи писемності.

Етнос і мова

Власне Саріаніді вважає носіїв цивілізації індоіранцями і намагається знайти відповідності археологічним реаліям у «Авесті» і «Ведах»[6][7][8].

Тим часом в шарах Маргіанської цивілізації практично відсутні типові для індоіранців поховання або зображення коней, немає і свідчень збройного вторгнення з півночі у Бактрію і Маргіану.

О. Лубоцький досліджував індоарійську лексику, яка не має аналогів у загальноіндоіранському словнику, і зазначив, що дані слова належать до складної будівельної, землеробської і скотарської термінології і відповідає реаліям Бактрійсько-Маргіанської цивілізації, і з великою ймовірністю належать до субстратної мови даної цивілізації[9] . Через це найімовірніше є віднесення носіїв цивілізації до доїндоєвропейського населенню Середньої Азії. За його висновками, індоіранський етнос займав територію на північ від оазисів Маргіанської цивілізації і активно контактував з її носіями (див. Андронівська культура).

Франкфор і Транбле[10] на підставі аккадських текстових і археологічних свідчень запропонували ототожнювати Маргіану з царством Мархаші. Мархашійські особисті імена вказують на східний варіант хуритської або іншої мови ванської мовної родини. Серед військових найманців і торговців, які зараховують себе до Мархаші, присутні Еламські імена.

Висловлюються гіпотези про те, що носії цивілізації говорили на сино-кавказьких, дравидійських[11] або касситській мові.

Матеріалу для визначення мовної належності давньомаргіанського населення не збереглося. Немає і свідчень існування єдиної мовної спільності на всій території Бактрії та Маргіани. Не виключено, що носії Маргіанської цивілізації говорили мовою, близькою до нині ізольованої бурушаскі. Існує припущення про вплив Джирофтської цивілізації на Бактрійсько-Маргіанську культуру.

Примітки
  1. Джейтунська культура. Поселення джейтунської культури. www.bibliotekar.ru. Процитовано 11 липня 2019.
  2. Джейтунська культура - Цивилізаціум. www.sites.google.com. Процитовано 11 липня 2019.
  3. Б.А. Литвинский, академик Академии наук Таджикистана, иностранный член Accademia Nazionale dei Lincei (Италия), профессор. ВІКТОР ІВАНОВИЧ Саріаніді - ЛЕГЕНДА АРХЕОЛОГІЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ. www.margiana.su.
  4. Бактрійсько-Маргіанський археологічний комплекс (Віктор Бабушкін) / Проза.ру. www.proza.ru. Процитовано 11 липня 2019.
  5. Маргіанська археологічна експедиція - Маргіанська археологічна експедиція. www.margiana.su. Процитовано 11 липня 2019.
  6. Бактрия // БРЭ. Т.2. М.,2005.
  7. Бактра // БРЭ. Т.2. М.,2005.
  8. Иссык // БРЭ. Т.12. М.,2008.
  9. О. Лубоцький Хто були мешканці Гонура і якою мовою вони говорили? // На пути открытия цивилизации. Труды Маргианской археологической экспедиции. СПб.: Алетейя, 2010.
  10. Francfort H.-P., Tremblay X. Marhaši et la civilisation de l'Oxus // Iranica Antiqua, vol. XLV (2010), pp. 51–224. doi: 10.2143/IA.45.0.2047119.
  11. Стародавні цивілізації Сходу і степові племена у світлі даних археології
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.